Буслів дарунок

Був у бідної вдови син, звали його Mica — тобто одинак.

Коли Mica підріс, найнявся він пасти буйволів до судди-багатія. Восени одержав Mica за свою роботу три бенголи[1] і віддав їх матері. Мати й каже:

Візьми бенгол та купи на базарі міру рису.

Пішов Miсa на базар. Іде він дорогою, аж бачить: чоловік б’є дрючком собаку. Шкода юнакові стало собаки, от він і каже:

— Продайте мені вашого собаку за один бенгол.

— Бери, — згодився чоловік і віддав юнакові собаку.

Повернувся Міса додому, а мати його питає:

— Де ж твій рис?

— Матусю,— відповідає Mica,— замість рису я купив собаку.

Розгнівалася жінка. Схопила дрючок і замірилася на сина.

Тоді собака каже:

— Бийте краще мене, але не займайте мого хазяїна. Хіба він винний, що в нього добре серце!

Жінці сподобалися такі слова, і вона простила сина.

Наступного ранку знову каже мати:

— Візьми бенгол та купи на базарі міру рису.

Іде Mica на базар, бачить: спіймали хлопці мишеня і збираються кинути його кішці. Mica їх просить:

— Продайте мені ваше мишеня за бенгол.

Хлопці віддали Місі мишеня, і він знову вернувся додому без рису,

— А де ж рис? — спитала розгнівана мати і схопила дрючок.

— Стривайте,— пропищало мишеня.— Краще вбийте мене, але не займайте мого хазяїна.

Жінці сподобалися такі слова, і вона простила Місу.

Настав ранок, і мати знову послала сина по рис. Але, ідучи на базар, він побачив мисливця, який саме цілився з рушниці в бусла, що летів попід хмарами.

— Ось вам бенгол, і, прошу вас, не стріляйте! — вигукнув Mica.

Мисливець подумав: «Я можу не влучити, а так хоч бенгол матиму». Він опустив рушницю, взяв бенгол і пішов своєю дорогою. А Міса повернувся додому. І коли він підходив до своєї хатини, до ніг його злетів бусол. У дзьобі він тримав золотий перстень.

— Ти врятував мені життя, і ось мій дарунок, — сказав бусол.— Цей перстень чарівний. Як тільки що торкнеш цим перснем, воно відразу стане золоте.

Узяв Mica перстень, доторкнувся ним до каменя — і камінь ураз заблищав, заяскрів сліпучим золотим блиском. А бусол каже:

— Дозволь мені, пане мій, жити у твоїй хатині. Буду тобі вірним слугою.

І Mica дозволив буслові залишитись у хатині.

Того ж дня Mica пішов до сусідів. У першого сусіди він доторкнувся перснем до череп’яної миски, і миска стала золотою.

У другого сусіди торкнувся Mica перснем до глечика, зробленого з гарбуза, і глечик з гарбузового перетворився на золотий.

Дізнався про ці дива король острова — злякався: якщо в усіх бідняків буде золото, хто ж оратиме королівські ниви, пастиме табуни королівських коней, буйволів, саджатиме дерева, муруватиме палаци!

І король поклав собі одібрати у Міси чарівний перстень. Він погукав свою дочку і навчив її, як обдурити вдовиного сина.

Відразу ж королівські скороходи помчали до Місиної хатини і привели його в палац. Ніхто з придворних не помітив, що за поясом у Міси сиділо мишеня.

Глянула королівна на Місу і мовить ласкавим голосом:

— Люди розповіли мені про твою добрість. Покохала я тебе. Хочеш, стану твоєю дружиною?

Королівна була дуже гарна, і Mica відповів:

— Моя матуся з радістю прийме тебе в нашій хатині.

Тоді королівна знову питає ласкаво:

— Чи правда, що в тебе є чарівний перстень?

— Ось він,— сказав Mica і простягнув королівні буслів дарунок.

Тільки-но перстень попав до рук королівни, ошуканка вигукнула:

— Гей, варта! Зачиніть цю людину в темницю.

Варта схопила Місу й потягла до в’язниці. І знову ніхто не помітив, як з-під його пояса вискочило мишеня. А мишеня прибігло додому і розповіло про все собаці та буслові.

Собака сказав:

— Наш хазяїн урятував нас від смерті, тепер настала наша черга рятувати його!

Дочекавшись ночі, собака, бусол і мишеня вирушили до в’язниці. Собака відразу ж почав підривати мур. Він працював цілісіньку ніч без відпочинку. Перед світанком підкоп був готовий і Mica вийшов на волю.

Собака каже йому:

— Не журися, хазяїне! Іди додому і дожидай нас. А ми пошукаємо чарівний перстень.

І от мишеня, собака й бусол підкралися до палацу.

— Іди ти, братику,— каже собака мишеняті.— Ти малий, тебе ніхто не помітить. Проберися у покої королівни та знайди перстень. А ми почекаємо тебе тут.

Пробралося мишеня у покої королівни і почало шукати. Воно обнюхало всі закутки, зазирнуло в усі щілини,— ніде нема персня. Тут раптом сонна королівна опустила з-під покривала руку, і мишеня побачило чарівний перстень на її вказівному пальці. Тоді хитре мишеня злегка вкусило королівну за палець, і ошуканка подумала спросоння, що це перстень їй муляє. Не розплющуючи очей, вона зняла перстень, поклала його під подушку і знову заснула.

А мишеня залізло під подушку, схопило в зуби перстень — і ну бігти. Та тільки вибігло воно з палацу, як побачило в темряві два вогники: то світилися очі кішки. Від страху мишеня розціпило зуби, і чарівний перстень впав у струмок. Його вмить схопила риба, проковтнула й попливла на дно.

Побачивши це, бусол шугнув до струмка і пірнув. За мить він виринув, затиснувши в дзьобі рибу-злодійку.

Собака, не гаючи часу, розпатрав рибу і знайшов чарівний перстень.

Задоволені бусол, собака та мишеня повернулися до хатини свого господаря. Mica навіть не помітив, що прийшли його друзі. Він сидів зажурений і думав, де взяти йому хоч один бенгол, щоб нагодувати свою голодну матір.

І раптом Міса побачив, що все навколо засяяло сліпучим блиском. Це бусол торкнувся чарівним перснем стіни хатини, і солом’яна хатина тієї ж миті стала щиро золотою.

Mica був хлопець добрий. І незабаром усі селяни та ремісники острова позбулися злиднів: усім їм Mica подарував по зливку золота.

Чого король боявся, те й сталося. Ніхто більше не хотів орати королівські ниви, пасти королівських коней та буйволів, збирати з його ланів урожай, шити для короля, королівни й придворних пишне вбрання.

Минув рік, і поля володаря острова заросли бур’яном, коні й буйволи здичавіли, покрівля палацу завалилася, зносився одяг придворних. Довелося королю, королівні й придворним самим орати, будувати, шити, копати землю, пасти худобу. Та тільки все в них від незвички з рук падало, нічого вони не могли до ладу зробити.

А тому і король, і королівна, і всі придворні жили в розваленому палаці, ходили в дранті, їли коріння і дикі плоди.

Не витримала королівна такого життя, прийшла до Міси і каже:

— Тепер я згодна стати твоєю дружиною. Коли буде наше весілля? Я хочу швидше переїхати до твоєї золотої хатини, бо дощі залили у нашому палаці всі кімнати.

Mica вислухав королівну і сказав суворо:

— Ніколи я не одружуся з тобою. Та коли ти хочеш жити в моїй хатині,— залишайся. Моя мати навчить тебе доглядати худобу, варити їжу, мити підлогу.

Що було робити королівні? Не помирати ж з голоду. І вона залишилася жити в хатині Міси.

Люди кажуть, що це була єдина в світі королівна, яка вміла мити підлогу і латати одяг.