Того дотепника, мудреця й хитруна, що його чеченці звали Несартом, в Інгушетії здавна знали під ім’ям Цагена. Цаген — двійник Молли Несарта — такий же винахідливий, веселий та люблений добрими людьми. Ви вже читали про Моллу Несарта. Тепер почитайте про Цагена…
Цагенова шапка
Був у Цагена на господарстві бик. І надумав він його продати.
«Жодної користі мені од нього, хоч і шкода, але таки продам»,— вирішив Цаген і повів бика на базар.
На базарі Цагена помітили три купці та й змовилися його ошукати.
Підходить один та й питає:
— Скільки просиш, Цагене, за козу?
— Ти про яку козу говориш? Це ж бик! — відповідає Цаген.
Купець усміхнувся та й відійшов. Підходить другий. І теж:
— Цагене, скільки просиш за козу?
— Немає в мене кози; якщо хочеш, то купи бика,— сердито відповів Цаген, показуючи пальцем на бика.
Купець відійшов, не мовивши ні слова.
«Може, це й справді коза, а не бик? — почав вагатися Цаген.— Якби я привів бика, то навіщо б люди стали називати його козою?»
А тим часом підходить третій купець:
— Продаєш козу, Цагене?
— Продаю,— понуро мовив Цаген.
— Скільки просиш?
— Два туми[1],— сказав Цаген.
Віддав Цаген бика за вартість кози, прийшов додому й каже:
— Слухай, дружино, у нас коза була, а ми гадали, що то бик!
— Як це так? — здивувалася дружина, — У нас був бик. Чого це він раптом козою став? Що ти верзеш?
Оповів їй Цаген, що сталося з ним на базарі. Дружина й каже:
— Ошукали вони тебе.
«Ну, так їм це не минеться»,— вирішив Цаген. Він зробив собі строкату шапку з білих, червоних, чорних, синіх, жовтих, коричневих клаптиків та й подався до міста. Зайшов у харшину[2] та й каже хазяїну:
— Завтра я прийду до тебе, питиму, їстиму, а потім махну строкатою шапкою й вийду. Ти мене не спиняй. Ось тобі гроші наперед.
— Гаразд, я не скажу тобі ні слова, — відповів хазяїн харшини.
Цаген зайшов і в інші дві харшини й теж залишив там гроші. Далі розшукав купців, що купили в нього бика, а заплатили, як за козу, і став запрошувати їх у харшину.
— Та ми ситі, ми нещодавно їли,— відмовлялися купці, але Цаген таки затягнув їх у харшину… Привів, нагодував, напоїв, а коли виходив разом з купцями, то грошей платити не став, тільки шапкою махнув.
— Чому ти грошей не заплатив? — питає один із купців.
— Хіба в мене немає шапки? З такою шапкою в харшинах грошей не платять,— упевнено відповів Цаген.
Здивувалися купці і, щоб переконатися, попрохали Цагена повести їх у другу харшину, а тоді — у третю. Скрізь вони їли, пили, але грошей не платили.
«От би нам таку шапку!» — подумали жадібні купці.
— Може, продаси нам шапку? — запитали вони в Цагена.
— Е, ні, нізащо не продам! — відповів Цаген.
Купці все наполягають на своєму, обіцяють добре заплатити…
— Ну, що ж,— нарешті погодився Цаген. — Бачу — ви від мене не відчепитеся. Продам я вам шапку, хоч ніколи не думав розлучатися з нею.
— Скільки просиш?
— Сто тумів.
Купці почали було торгуватися, але Цаген сказав:
— Ви самі умовили мене продати шапку. Я продавати не збирався. Чого ж ви тоді торгуєтеся?
Заплатили купці по сто тумів. Цаген узяв гроші та й пішов додому.
А купці тим часом поспішили в харшину, та ще й друзів своїх покликали: вирішили похвалитися базаринкою. Прийшли, замовили найдобірніші страви та найдорожчі вина. Наїлися, напилися, потім устали, помахали шапкою та й пішли до виходу. А хазяїн за ними:
— Це що ж ви робите? Чому грошей не платите?
— Так у нас же шапка,— гордо відповіли купці та й знову помахали строкатою шапчиною.
— Ну то й що? Ану, платіть гроші, нічого якоюсь там шапкою вимахувати перед очима! — почули вони у відповідь.
Переглянулись купці розгублено та й здогадалися, що обдурив їх Цаген: розплатився з ними за бика.
Як Цаген кукурудзу посіяв
Настала весна, Цаген надумав зорати поле й посадити кукурудзу.
— Ва аллах,— мовив Цаген,— допоможи мені кукурудзу виростити; якщо врожай буде добрий, то половина — твоя.
Зорав на гірському схилі діляночку землі й засадив її. Коли кукурудза зійшла, добре її прополов. Дозріли качани, зібрав Цаген урожай. «Я орав, садив, полов кукурудзу. Навіщо я буду Аллахові оддавати половину?» — подумав Цаген та й повіз усю кукурудзу додому. Аллах обурився:
— А де ж моя половина?
— Ва Аллах, де ти був, коли я садив, коли я полов? Хіба так допомагають? Не дам тобі й зерняти! — сказав Цаген.
Розсердився Аллах. У небі грім загримів, уперіщив дощ, блискавка освітила все довкола.
— Не старайся даремно, не присвічуй біля моєї саклі — кукурудзи все одно не побачиш! — гукнув Цаген Аллахові.
Цаген і горіх
Цаген стояв задумливо перед великим горіхом, на якому дозрівало багато плодів. Стояв, стояв та й каже:
— От яка вона дивна — ця природа: на такому великому й гарному дереві ростуть маленькі плоди, а тим часом на якійсь там травинці-бадилинці, що стелиться по землі,— отакенні соковиті кавуни!
Довго стояв Цаген під деревом, чекаючи на відповідь, та так і не діждався…
Тоді він ліг у його затінку й солодко заснув.
І от саме тоді з дерева впав горіх і вцілив Цагена просто в лоба!
— Вай! — злякано вигукнув Цаген, хапаючись за гулю на лобі,— Ти дивись, яка вона мудра ця природа! Що було б, якби на цьому дереві та росли кавуни?!
Цагенова риба
Одного літнього дня оті купці, що взяли в Цагена бика, а заплатили як за козу, купували в рибалок рибу. Цаген побачив їх та й подумав: «Провчив я вас, коли строкату шапку купити змусив. Ану пожартую з вами ще раз!»
Коли купці склали рибу в гарбу й стали гроші рибалкам платити, він підкрався до гарби, вибрав найбільшу рибину, вклав їй у рота кукурудзяне зерня і зник.
Купці поїхали дорогою, а Цаген вийшов назустріч на роздоріжжі.
— Що везете в гарбі? — запитав він їх.
— Закупили в рибалок усю рибу.
Цаген прикинувся переляканим:
— А чи часом не мою улюблену рибину продали вони вам? Я її третій рік уже вирощую.
— Що ти таке кажеш? Хіба в такій рибі можна упізнати якусь одну?
— Свою я одразу від чужих відрізню. Я її кукурудзою годую, — відповів Цаген і підійшов до гарби. Взяв найбільшу рибину, відкрив їй рота, а там кукурудзяне зерня лежить! — Так ось же вона, моя рибина! Ви вже на мене не ображайтеся, але я понесу її назад у річку.
Мусили купці повірити й віддати рибину Цагенові.
