Як хоробрий Вай море переміг

Ненецька казка

Жив хоробрий Вай на самому краю землі, в тундрі, коло моря.

А море страшне було: велике, широке, хвилі по ньому ходили, під хвилями морські звірі жили.

Вийдуть мисливці на промисел, по рибу чи за нерпою, — а з моря вигляне морж, або морський ведмідь, або кит— перекинуть човен, а мисливців на дно моря потягнуть.

Боялись мисливці моря, а піти звідси нікуди було: і діди, і прадіди їх в тундрі жили, шляхів в інші краї не знали.

Ось вийшов якось раз хоробрий Вай до моря і сів на камінець.

Ранок ясний був, тихий, в небі — сонце тепле. Вийшов із чума і старий батько — кісточки на сонці погріти. Вай і каже йому:

— Добре сьогодні на морі. Хочу я на промисел піти.

— Що ти, Вай, не ходи, — відповідає батько, — у нас човна доброго немає. Наш вузенький, маленький. На ньому не можна далеко в море вирушати.

— Ні, батьку, нічого. Я все-таки піду, — говорить Вай.

— Ну, гаразд, іди, — батько відповідає, — коли ти такий хоробрий. Тільки гляди, далеко не відпливай від берега. Зараз тихо, а підніметься вітер — занесе тебе в океан, а звідти не випливеш.

— Нічого, у мене сили багато, — сказав хоробрий Вай.

Узяв він свій лук і стріли, ножика взяв, сів на човник і поїхав по морю.

Погода гарна, тиха. Далеко відплив Вай у море — берег уже ледь-ледь видно. Розхрабрився він і почав вітра просити:

— Вітре, вітре, подуй сильніше!

А вітер і почув. Як подув, побігли по морю хвилі, загойдало маленький човен, почало з хвилі на хвилю перекидати.

Схопився Вай за весла, веслує, старається, а вітер його все далі й далі від землі заносить. Сховався берег з очей, навкруги тільки море — чорне, страшне…

Три дні носило човен по морю. На четвертий день почав вітер стихати. А Вай сидить у човні, міцно весла руками тримає, а сам пісню співає.

Стихло море, почали нерпи навкруги човна носи з води висовувати.

Убив Вай одну нерпу, вбив другу. За другою ще дві припливли.

Десять нерп убив Вай, склав їх у човен, веслує і радіє:

— Нічого, що довго з дому пропадав. Зате промисел щасливий. А море ніби почуло. Раптом зафиркав хтось біля самого човна.

Дивиться Вай, — а біля борту великий чорний морж з’явився. І іклів у цього моржа не два, а чотири.

Зачепився морж іклами за човен, круглими очима на Вая дивиться. Неприємно стало Ваю.

— Одійди, не чіпай мене, — каже Вай моржу, — я людина сердита.

А морж наче й не чує, всією тушею на човен навалюється, перекинути його хоче.

Схопив хоробрий Вай моржа однією рукою за ікла, а другою рукою з усієї сили по круглій голові ударив. Ляснув морж лапами по воді і потонув.

Пливе Вай далі, доброму промислу радий.

І раптом знову чує — фиркає хтось коло борту човна. Озирнувся Вай — а це величезний морський ведмідь прямо до човна пливе. Підпливає ведмідь, кладе лапу на борт човна — перекинути човен хоче, Вая в воду стягти і з’їсти.

Говорить хоробрий Вай ведмедю:

— Одійди, голубчику, не дражни мене. Я людина сердита: ударити тебе кулаком можу.

А ведмідь ніби й не розуміє. Лізе в човен, реве, до Вая добратися скоріше хоче. Ніяких слів ведмідь не слухає.

Бачить Вай — нічого не вдієш.

Схопив він однією рукою ведмедя за вухо, а другою як ударить по волохатій голові.

«Треба швидше додому поспішати, коли б і ще хтось не причепився», думає Вай. З усієї сили наліг він на весла.

Раптом навколо Вая темно, як уночі, зробилось, сонце неначе за хмару зайшло.

Піднімає Вай голову і бачить — їв сивій піні прямо перед ним величезний чорний кит, та не простий кит, а з гребенем на голові, всім китам кит. Дивиться кит просто в очі Ваю і реве людським голосом:

— Пропав ти тепер, Вай. Не відпущу я тебе живим. Ні батько, ні дід твій ніколи такими зухвалими не були, завжди моря боялись. Прийшов тепер твій кінець.

Злякався хоробрий Вай, тільки вигляду не показує. Дивиться на кита і каже:

— Добре, тільки давай спочатку з тобою поборемося. Коли ти мене подолаєш, — їж мене, і батька, і всіх наших оленів. А коли я тебе подолаю, — перестанеш ти наше море хвилювати і мисливців губити. Згодний? До трьох раз боротися будемо.

Подумав кит і каже:

— Згодний. А як же ми поборемося?

— А ось як, — каже хоробрий Вай. — Бачиш берег вдалині і чум наш на березі стоїть. Хто перший до чума дістанеться, той і переможе.

— Добре, — каже кит, — спробуємо.

І кинулися вони наввипередки. У Вая човник маленький, вузький. Вхопився Вай за весла, наліг — полетів човник, як стріла.

А кит великий, важкий, йому пливти важче. Але все-таки пливе, не відстає від човна.

З усіх сил веслує Вай, бачить — обганяє його кит. Приплив кит до берега першим, ліг на пісок, кричить:

— Програв, Вай, я перший!

Змахнув Вай веслами, врізався човен у пісок носом. Скочив Вай на берег, став на порозі чума і відповідає:

— Не ти перший, а я. Умова була: хто до чума дістанеться, а не до берега. А тобі на берег і не вийти.

— Ну, добре, — каже кит, — на цей раз нехай ти переміг. Тільки наша суперечка з тобою не закінчена. Ще двічі з тобою зустрінемось.

Вернувся кит у море. А хоробрий Вай витягнув нерпи з човна і побіг до батька свою здобич показувати.

Через якийсь час, по якійсь годині — настала весна. Рушив Вай вздовж берега, по крижинах, на промисел. Довго йшов, стомився, ліг на м’який сніг відпочити та й заснув.

Прокидаєтся Вай — зрозуміти не може, де він? Пливе він по морю на маленькій крижині.

Злякався Вай.

— Виходить, це я на крижину ліг, а вона від берега відірвалась і несе мене в море.

Але не такий був Вай, щоб плакати від страху. Сів він на кригу і став думати, як тепер бути.

І раптом потемніло навкруги, неначе сонце за хмару зайшло. Дивиться Вай — став перед ним з води величезний чорний кит, з гребенем на голові, не простий кит, а всім китам кит.

Дивиться він на Вая і реве страшним голосом:

— Ось ти мені і вдруге попався. Прийшов твій кінець. Ніяк тобі тепер не врятуватись. Тебе з’їм, твого батька з’їм, усіх ваших оленів поїм.

— А пам’ятаєш — ми до трьох раз боротись умовлялись? — каже Вай.

— Пам’ятаю, — відповідає кит.

— Дивись, он там, у морі, великий корабель з людьми пливе. Розійдемося ми з тобою по морю в різні боки. — Куди попливе корабель, — той і виграв. Згодний?

— Добре, згодний, — каже кит. Поплив він в один бік, а Вая вітер поніс у другий.

Дивляться люди на кораблі в підзорні труби — пливе крижина, а на крижині людина. Одна зовсім, і зброї з нею немає.

— Дивіться, людина пливе, -— кричать матроси:

А інші відповідають:

— А з цього боку кита видно!

— Людину рятувати швидше треба! — кричать на кораблі.

Повернув корабель до крижини, підплив і зняв з крижини Вая, до берега попрямував. Наздогнав кит корабель і каже людським голосом:

— Добре, хоробрий Вай. Ще раз ми з тобою зустрінемось, — не втечеш ти від мене.

Пірнув кит і пішов під воду. А Вай додому до батька повернувся.

І втретє вирушив хоробрий Вай на промисел.

Сів він у човник, тільки встиг великі камені біля мису обігнути, як знову потемніло небо, неначе хмара сонце закрила, і став перед Ваєм з води чорний кит, всім китам кит, паща велика, очі злі, на голові чорний гребінь. Заревів кит з усієї сили:

— Ось ми з тобою і востаннє зустрілись!

— Ну, що ж, будемо в останній раз боротися, — каже Вай. — Давай по морю ганятись. Хто перший стомиться, той і програв. Згодний?

— Адже ж ти програєш, — каже кит. — Ти довго веслувати не можеш. У тебе руки кволі, я сильніший.

— А ось подивимось, — відповідає Вай, — ти тільки кажи: згодний?

— Згодний, — каже кит.

Повернувся і поплив у море.

А Вай вискочив з човна, скочив киту на спину і сів.

Обернувся кит і каже:

— Ти куди виліз? Злазь.

— Так не домовлялися ж, що я в човні буду по морю ганятись, — відповідає Вай, — ось ти пливи, а я на тобі кататимусь.

Розгнівався кит, давай вертітись, хвостом воду бити, а Вай міцно тримається, ніяк кит його з спини не скине.

Тягав, тягав його кит по морю, нарешті стомився, замучився.

— Злазь, — каже, — з моєї спини, набрид ти мені.

— Стомився? — питає Вай.

— Стомився, — каже кит.

— Виходить, програв?

— Ну, програв, — каже кит.

— То ж пам’ятай, — каже Вай, — ти обіцяв, що більше наше море хвилювати не будеш, мисливців губити не станеш.

Махнув кит хвостом і пішов глибоко-глибоко на дно моря. Відтоді мисливці з тундри спокійно в море виходити почали. Побагато звіра били, м’яса і шкур здобували.

І ніхто з тих пір моря боятися не став.

Джерело: Казки народів СРСР. Радянська школа, 1954.

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up