Жив колись в одному аулі багатій, на ім’я Ізмаїл. Був він бундючний і жадібний, іншого такого пошукаєш — не знайдеш.
Якось був він на званому бенкеті, напився бузи і поїхав додому один, без проводиря.
їхав він, їхав та й став похитуватися в сідлі. А тільки-но заїхав у ліс, то так схитнувся, що гупнув з коня у глибоку яму. А цю яму мисливці викопали для диких звірів.
Сидить багатій Ізмаїл у ямі і чує, як з усіх боків щось рикає, щось сичить. А хто рикає, хто сичить — не видно, бо темно в ямі. Злякався він, заволав на допомогу.
— Поможіть! — гукає. — Рятуйте! Витягніть мене з ями!
В цей час повз яму їхав селянин. Почув він крик, підбіг до ями. Глянув — яка глибока, дна не видно. Мерщій зрубав довгу жердину, опустив у яму та й каже:
— Гей, хто там у біду попав? Тримайся міцніше за жердину — витягну!
Думав він, що вилізе кумик, а вилізла руда лисиця. Змахнула вона хвостом і зникла в лісі. Здивувався селянин :
— Ото диво! Невже це лисиця мовила людською мовою?
Хотів було їхати далі. Коли з ями знову людина гукає:
— Помояси мені! Витягни з ями! Мене Ізмаїлом звуть. Родом я з аулу, що поблизу. Я заможний, дам тобі чимало грошей, як вирятуєш мене!
Зрадів селянин, що розживеться грошима на доньчине весілля. Зрубав він жердину ще товстішу та довшу за першу й опустив її в яму.
— Тримайся міцніше, — гукає. — Зараз витягну!
Вчепився хтось за жердину, мало з рук у селянина її не вириває — такий важенний. Дивиться — аж лізе ведмідь.
Зовсім перелякався селянин. Бігти хотів, коли хтось із ями прохає ще жалісніше:
— Вирятуй мене! Я тобі все дам, що тільки забажаєш!
Вернувся селянин до ями, опустив жердину — знову хтось лізе. Зирк: вилізла величезна змія, хитнула головою і зникла в траві.
А з ями знову хтось гукає:
— Вирятуйте мене, я багатий Ізмаїл з найближчого аулу!
Селянин зупинився і думає: «Адже я цього багатія Ізмаїла давно знаю. І справді це його голос!» Опустив селянин знову жердину в яму — виліз нарешті із ями і багатій Ізмаїл.
Обтрусився, пробурмотів щось собі під носа, плигнув на коня і помчав, навіть не глянувши на свого рятівника.
Селянин так здивувався з того всього, що вже й не пам’ятав, як додому втрапив. Прийшов і рота роззявив: у нього на подвір’ї стільки курей, індиків, що й не злічити. Це лисиця їх притягла. А сама сидить, мордочку витирає.
— Це тобі, друже, за порятунок, — каже.
Дивиться селянин: в іншому кутку подвір’я ціла гора дров. Це ведмідь наламав у лісі і приніс. Сидить і теж утирається лапою.
— Це тобі, друже, за порятунок, — каже.
Глянув селянин на ганок, а там лежить змія, підвела голову і каже:
— Це тобі, друже, за порятунок, —і дає йому коштовний камінь.
Узяв селянин цей камінь — замилувався. А коли оговтався, на подвір’ї вже нікого не було.
Зрадів селянин і думає:
«На всю зиму дрова є, на всю зиму їжа є, а камінь піду на базарі продам. Продам і влаштую доньці пишне весілля».
Так вирішив він і подався на базар до золотаря.
Як побачив золотар той камінь, аж затремтів од подиву: цьому каменю й ціни не скласти.
— Де ти вкрав його, негіднику? — заволав золотар. — Убив когось?
Прибігли люди, зв’язали селянинові руки, повели до судді-каді.
— Де ти взяв камінь? В кого ти вкрав його? Кого ти вбив? — допитувався каді.
— Не вкрав я каменя, нікого не вбивав, а дала мені його змія, яка сиділа в одній ямі з багатієм Ізмаїлом. Покличте Ізмаїла: він потвердить усе, що я вам розповім. — І селянин розказав усе, що трапилося. Тим часом прийшов Ізмаїл.
— Був ти в ямі із змією, лисицею та ведмедем? Витягнув тебе цей селянин? — спитав у нього каді.
— Бреше він, безсовісний п’яниця! Я ніякої ями не бачив! — відповідає Ізмаїл.
Завмер од здивування селянин — не сподівався він такої невдячності — і вигукнув:
— Хто ж благав мене врятувати тебе? Ти! Хто обіцяв таку нагороду, яку я сам забажаю? Ти! А тепер кажеш, що все це я вигадав!
— Брехун ти, п’яниця, злодій! Нічого я в тебе не просив, нічого я тобі не обіцяв! — кричить Ізмаїл. — Поклич, брехуняко, своїх свідків, щоб вони потвердили правдивість твоїх слів. Де вони?
Заходився лаяти селянина і сам каді:
— Відповідай, мерзотнику, де твої свідки? Ти брехун, убивця, злодій! Мало того, що когось пограбував, ти ще оббрехав такого шановного і заможного чоловіка, як Ізмаїл! За все це тебе покарають на смерть!
Гукнув каді стражників-нукерів і наказав:
— Візьміть його, киньте до тюремної ями!
Хотіли підійти до селянина нукери, коли нараз за рогом люди закричали від жаху і кинулися врозтіч. Дивиться каді, дивиться селянин, дивиться блідий од страху Ізмаїл, дивляться всі й бачать: ідуть у двір ведмідь і лисиця, повзе величезна змія.
Наблизилися вони до ганку, вклонилися каді і мовили :
— Ми свідчимо, що селянин каже правду, а багатій Ізмаїл бреше. Селянин урятував усіх нас і цього невдячного брехуна. Ми нічого не обіцяли йому за порятунок, а Ізмаїл присягався озолотити його, та нічого йому не дав. Мало того — він ще й набрехав на свого рятівника і хоче, щоб його даремно скарали.
Оточили звірі багатія Ізмаїла і зажадали:
— Відповідай: чи сидів ти з нами в ямі і чи врятував тебе цей добрий чоловік?
Затремтів багатій од страху, впав на землю і зізнався, шо селянин каже правду. Тоді каді повернув селянинові коштовний камінь і звільнив його. А люди сказали:
— Видно, у звірів більше совісті, ніж у наших багатіїв!
