Зробив дід людину із глини. Зробив і поставив у себе під віконцем. Потім пішов до баби і каже:
— Поглянь, яку я людину зробив.
Баба глянула у вікно, а глиняний чоловік ожив.
Злякалась баба й каже:
— Що ти, діду, наробив? Адже він тепер уб’є нас!
А за вікном уже чути; туп-туп-туп. Глиняник іде.
Відчинилися двері, зайшов глиняник до хати, подивився туди-сюди. В кутку дід сидить, сітки в’яже, а баба поправляє.
Схопив глиняник діда й бабу та й з’їв, зразу обох з’їв — з руками, з ногами, із сіткою. Проковтнув і пішов на вулицю.
А по вулиці дівчата ідуть — одна з цебром, друга з коромислом. Ну, він їх обох і з’їв — одну з цебром, другу з коромислом. Іде далі.
Назустріч йому три бабусі ягоди несуть — він і бабусь поїв разом з ягодами. І знову пішов.
Дивиться — троє рибалок човна лагодять. Він усіх трьох з’їв разом з човном. І знову пішов далі.
Іде далі, а там троє дрова рубають. Він і тих трьох з’їв з сокирами разом і знову пішов.
Іде, йде. Бачить — гора стоїть, а на горі оленятко пасеться. Каже оленяткові глиняник:
— Я тебе з’їм.
Оленятко з гори йому відповідає:
— Глинянику, глинянику, стань під горою, ширше рота роззяв, а я з гори прямо тобі туди стрибну.
А глиняник і радий. «Ги, ги!» — сміється.
От став він під горою, роззявив пельку од вуха до вуха і дивиться, як оленятко до нього прямо в рота стрибатиме. А оленятко як стрибне згори та рогами йому в живіт — трах!
Глиняник і розпався.
А всі, кого він з’їв, схопились на ноги і побігли по домівках: дід з бабою сітку тягнуть, дівчата з коромислом біжать, баби — з ягодами, дроворуби — з сокирами, рибалки в човні пливуть, а оленятко за ними біжить.
Тут дівчата золота принесли, чоловіки оленяткові роги позолотили, і стало воно з того часу Оленятко — Золоті Ріжки.
