Казка про рідний край

Калмицька казка

Нема в людини місця дорожчого, ніж те, де вона народилася, землі, на якій зросла, неба, під яким змужніла. Не тільки людина — навіть птахи й звірі тужать за рідним краєм.

Колись дуже давно одному східному володареві подарували чудесну пташку. Вона співала так, що сонце серед неба уповільнювало свій рух, заслухавшись її піснями. Володар наказав зробити для пташки золоту клітку, гніздечко їй вимостити пухом молодого лебедя, а годувати з його власного столу. Головним наглядачем за пташкою він призначив свого першого міністра.

— Пташці у мене повинно бути так хороше, як ніде й ніколи. Я хочу, щоб звідусіль приходили любителі прекрасного втішатися її співом.

Слуги сумлінно виконали наказ свого володаря.

Кожного ранку грізний володар приходив до пташки, щоб послухати її спів. Але вона мовчала.

«Може, вона звикла до сеіжого повітря, може, їй душно в палаці?» — подумав володар і звелів винести клітку з пташкою в сад.

У володаря був сад, єдиний у світі за своєю красою. Могутні дерева утворювали в ньому пишне шатро з прозоро-зеленого листя чудернацьких ферм, землю вкривав різнобарвний килим рідкісних квітів, що пахли солодко й цілюще.

Але пташка і в саду мовчала.

«Чого ж їй ще не вистачає? — подумав володар.— Хіба їй погано в мене? Чому ж вона не співає?»

Володар скликав усіх своїх мудреців, щоб вислухати їхні міркування. Дехто з них висловив думку, що, можливо, пташка захворіла й втратила голос. Декому здавалося, що пташку підмінили. Інші гадали, що вона, мабуть, ніколи й не співала. А один столітній мудрець, найславетніший з усіх, вирішив, що повітря, яке видихають люди, шкідливе для пташки. Воно пригнічує її, і тому вона не співає.

Уважно вислухавши мудреців, володар звелів одвезти пташку в праліс.

Але і в пралісі пташка мовчала. Крильця їй обвисли, з очей діамантами котилися сльози.

Тоді володар наказав привести мудреця, якого він взяв у полон в сусідній державі.

— Порадь, що нам робити! — звернувся до нього володар.— Якщо пташка заспіває, я відпущу тебе на волю.

Тиждень думав полонений мудрець і нарешті сказав:

— Повозіть пташку по країні. Можливо, вона десь заспіває.

Три роки мандрував із пташкою володар — і все марно.

Нарешті дісталися вони одного маленького болітця. Навколо нього росли хирляві кущики, а кругом простягалися сумовиті піски. Смердючою вологою віяло від болітця, клубами роїлася над ним докучлива мошкара. Слуги повісили клітку на суху гілочку саксаулу, виставили вартового і полягали спати.

Коли край неба зажевріла вранішня зоря, розливаючись багрянцем все ширше й ширше, пташка раптом стрепенулася. Випростала крильця, квапливо почала вичищати дзьобом пір’ячко.

Побачивши, що пташка ожила, вартовий збудив володаря.

А коли бризнув перший промінь сонця, пташка стрілою злетіла, але вдарилась об золоте пруття клітки й упала додолу. Тужно озирнулася довкола і тихо заспівала. Сто вісім пісень журби проспівала вона. А коли защебетала пісню радості, тисячі таких самих пташок, як вона, злетілися з усіх боків і підхопили її пісню. Людям здавалося, що то не пташки щебечуть у промінні вранішнього сонця, а співають їхні душі, прагнучи краси.

— Так ось звідки моя пташка! Це її рідний край, — замріяно мовив володар. Він згадав свою улюблену столицю, де не був уже три роки.— Відчиніть дверцята клітки й випустіть пташку, — звелів володар.

І тоді всі пташки заспівали славу рідному краю, заспівали тисячу й одну пісню волі й любові до вітчизни.

Ось що таке рідна земля і свобода. Співати можна лише там, де дістав життя.

Переклад: Олександр Зозульський

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up