Колись в одній країні жили четверо лисих. Усі четверо дуже від цього страждали, тому що, де б вони не були, діти і селяни без упину кричали:
«Бридкі лисі! Бридкі лисі!» І так було завжди.
Одного разу вони одностайно вирішили: «Ми не можемо залишатися тут, усі нас принижують. Вирушимо на пошуки людини, яка б змусила рости волосся на наших головах, як в інших людей».
І помандрували світами. Вони перетнули великі і малі держави в пошуках чарівника, який би покрив волоссям їхні лисини. Але вони не зустріли нікого, хто міг би це зробити.
Нарешті вони дійшли до лісу, в якому жив святий самітник. Четверо лисих увійшли до його житла. Увійшовши, вони впали перед ним на коліна у шанобливому вітанні.
Самітник запитав:
— З якої ви країни? І яка справа привела вас сюди?
Четверо лисих відповіли самітнику:
— Вітаємо тебе, високоповажний старче! Ми прибули здалеку. Ми всі лисі, і люди з нас насміхаються. Ми вирушили в путь, щоб знайти лікаря, який змусив би рости наше волосся, але ми його не знайшли. От чому ми прийшли до вас. Ми просимо зглянутися з нас і допомогти, щоб у нас росло волосся, як у всіх людей.
Самітник відповів:
— Це зробити неважко, друзі! Тут неподалік є чарівний ставок. Зануртеся в нього, і цього буде досить. Але зробіть це лише раз. Глядіть, не занурюйтеся кілька разів!
Слова святого старця наповнили серця лисих радістю. Вони спустилися до ставка і занурилися в нього всі разом. Коли вони вийшли з води, виявилося, що їхні голови вкриті чорним густим волоссям. Вони розглядали і поздоровляли один одного.
Разом з тим вони відчули, що в них зароджується бажання.
Вони подумали: «Ми занурилися лише раз, і зробилися красивими. А якщо ми зануримося кілька разів, то зробимося ще гарнішими. Можливо, старий не хоче, щоб ми були дуже красиві, і тому звелів нам зануритися лише один раз. Зануримося ще раз!»
І всі четверо занурилися знову. За мить вони вийшли з води. І що ж? Вони позбавилися волосся, яке у них тільки-но виросло. Вони були такі само лисі, як колись.
Тоді вони занурилися ще раз. Але коли вони виринули, — то виявилися зовсім лисими. їхні черепи були зовсім голими. Раніше вони мали хоча б кілька волосків, а тепер їхні голови були зовсім позбавлені рослинності, ніби голови марабу.
Четверо лисих у розпачі почали скаржитися:
— Якщо ми не можемо знову зробитися красивими, то попросимо самітника, щоб ми були такими, як колись. Адже не можна ж залишатися із зовсім голими черепами, як у марабу!
Коли вони прийшли до самітника, той запитав:
— Що сталося?
Четверо лисих відповіли:
— Високоповажний старче, ми звертаємось до вашого милосердя: ми вас не послухалися, і от ми в розпачі. Наші голови гладкі як коліно. Пожалійте нас. Якщо ми не можемо бути красивими, то нехай ми залишимося хоча б такими, якими були колись!
Але святий старий відповів:
— Я не можу нічого більше змінити. А ви ніколи не забувайте тепер, що надмірні бажання ведуть до нещастя. Повертайтеся ж додому!
У розпачі четверо лисих повернулися до своєї країни, де з них почали насміхатися ще більше.
