Якось повертався солдат із війська додому. Іде собі дорогою, коли бачить: б’ється на березі велика рибина, ніяк у воду не зсунеться. Узяв солдат ту рибину і вкинув у море. Подякувала вона йому та й каже:
— Щасливої дороги, чоловіче! Я ще в пригоді тобі стану.
Подумав солдат: «А чим ти можеш мені прислужитися?» — й пішов собі далі. Іде, коли бачить: птах підранений, ніяк не злетить. Підняв він його й заніс до корчми. Там попросив Оливи, позмащував рани птахові й на волю випустив. Подякував птах солдатові та й каже:
— Щасливої дороги, чоловіче! Я ще в пригоді тобі стану.
Подумав солдат: «А чим ти можеш мені прислужитися?» — й подався далі. Отак вийшов на луг, аж бачить: розмарин між кропивою, бідний, ледь зеленіє. Викопав він його гарненько, заніс у місто й посадив у саду коло персика. Розмарин теж подякував солдатові, та й каже:
— Щасливої дороги, чоловіче! Я ще в пригоді тобі стану.
Подумав солдат: «А чим ти можеш мені прислужитися?» — й помандрував далі. Дістався він до якогось міста. А в тому місті молода королева оголосила: мовляв, хто зуміє так заховатися, що вона його нізащо не знайде, тому віддасть руку свою і все своє королівство. Прийшов до неї солдат і сказав, що він так заховається.
— Тільки знай,— застерегла його королева,— якщо ти до трьох разів не сховаєшся так, щоб я не знайшла, то звелю тебе на смерть скарати.
Пішов солдат до моря й ходив там цілий день. А коли мав настати визначений час, припливла та рибина, яку він од смерті врятував, і широко роззявила пащу:
— Стрибай мені в рот, я тебе під водою сховаю.
Але королева, тільки чари свої вдіяла, в люстерко глянула,— відразу побачила його.
«Піду-но я до птаха,— подумав солдат,— може, він щось зарадить».
Птах. підняв його високо в небо між інших птахів. Але королева чари вдіяла, в люстерко подивилася — і там знайшла його.
Тоді згадав солдат про розмарин: адже й той обіцяв, що «йому в пригоді стане». Пішов він до розмарину, а розмарин і каже:
— Зірви з мене гілочку пишну й занеси до королеви в палац, а сам зробися дрібненьким листочком на цій гілочці. Королева приколе розмарин собі до волосся за вухом і нізащо тебе не знайде.
Так і зробив солдат. Королева шукала його, шукала і ніяк не могла знайти. Аж коли настав умовлений час, тоді з волосся королеви на долівку впав листочок розмарину — і перед нею з’явився хлопець гарний-прегарний. Отак солдат здобув руку й серце королеви і все її королівство та й сам, певна річ, став королем.
