Чудодійні ліки

Хто з народу лісу не чув пісню «Аси здіймається на гору»?! Цю пісню співають юнаки і дівчата, старі й діти. Її полюбляють і в Баошані, і в Лунліні, і в Іцзяні, і в багатьох інших місцях. Але чи пам’ятає хтось, звідки взялася ця чудова пісня? А народилася вона з дуже старої легенди. Послухайте, що розповідають старі люди.

У давні часи жили молоді чоловік із дружиною. Ім’я чоловіка зараз вже усіма забуте, а дружину звали Аси. Своїми руками побудували вони собі хатину, цілими днями працювали на полі, і, хоч жилося їм нелегко, вони дуже кохали одне одного і ніколи не сварилися.

Але прийшло до них велике лихо: чоловік Аси занедужав. Невиліковна була хвороба. У нього оніміли руки й ноги, він не міг ані працювати в полі, ані господарювати в будинку. Усе довелося робити одній Аси. І ще їй потрібно було доглядати за хворим чоловіком. Важко стало їм жити. Дах у хатині прохудився, а в Аси не було сил полагодити його. Як дощ — хатину заливало водою: вогнище не розпалити, обіду не зварити.

Так вони прожили три роки. А на четвертий прийшло нове лихо. Щороку в їхню місцевість приходили імператорські чиновники збирати податки — зерном або грошима. Хто не міг сплатити — тих забирали. Коли занедужав чоловік, Аси довелося наймитувати в багатіїв. Ледь накопичувала вона грошей, щоб сплачувати податки. А того року вона заробила зовсім небагато. Імператорський закон був суворий: грошей немає — віддавай зерно, зерна немає — йди сам працювати! Аси розуміла: якщо їй нічим буде сплатити податок, чиновники заберуть її чоловіка.

І от з’явилися імператорські вояки і почали хапати усіх, хто не сплатив податку. Рябий собака Аси вибіг їм назустріч, загавкав, але одразу затих: солдати вбили його. Побачивши це, Аси вирішила віднести свого хворого і немічного чоловіка в гори і сховати там, щоб і його не вбили, як собаку.

Аси поклала чоловіка собі на спину і потихеньку вибралася із села. Вона принесла його до глибокої гірської ущелини, набрала в старий казан води, розпалила багаття, а біля вогню склала купу хмизу. Усю їжу, яка в неї була, вона залишила чоловікові, поклала його зручніше і, заплакавши, пішла назад до села.

Вибираючись з ущелини, Аси повільно підіймалася вгору. Вона зійшла на вершину гори і вже хотіла спускатися в долину, як раптом почула за спиною дивовижний спів. Пісня здалася їй такою знайомою, що серце солодко завмерло в грудях.

Зрозуміла Аси, що це співає Дух гір, щоб заманити її до себе. Чудовий голос кличе:

Люба Аси, не лякайся,
Скоріше з гори ти спускайся,
Обернися, на мене глянь ти,
Полетимо ми, хмарою сховані,
З бамбука дам лютню тобі,
Навчу тебе пісень чудових!

Аси важко було йти. Вона не наважувалася відповісти, боялася озирнутися. Ні! Вона повинна йти вперед, повинна врятувати чоловіка…

А в цей час чоловік її лежав нерухомо і дивився їй услід. Але хмари огорнули гори, зникла тінь Аси, і він залишився в ущелині зовсім один.

Минуло кілька днів. їжа, що Аси залишила чоловікові, скінчилася. Голод мучив його. Зібравши усі свої сили, він спробував вибратися з ущелини, щоб відшукати якихось корінців або деревної кори. Проповз він небагато і раптом побачив, що з-під каменя до нього повзе велика змія. Він узяв грудку землі, кинув у змію й убив її. Незабаром на це місце приповзла друга змія. Побачивши мертву подругу, вона оповилася навколо невеликого деревця і почала висмоктувати сік з його листя. Цим соком вона натерла мертву змію — і та ожила.

Чоловік Аси здивувався: отже, деревце було чарівним! Коли обидві змії сховалися, він зібрав опале листя і натер ним свої ноги. І в ту ж мить вони зробилися міцними і сильними, як колись. Він швидко підвівся, підбіг до дерева, нарвав листя і натер його соком руки, спину, усе тіло.

Прокинувшись наступного ранку, він відчув себе зовсім здоровим. Він покуштував плодів з чарівного дерева і зробився вищим на зріст, сильнішим і гарнішим, ніж колись.

Дуже зрадів чоловік Аси: тепер він знову зможе працювати і незабаром побачить свою кохану. Він бігцем став підійматися на гору і раптом подумав: «Якщо це дерево вилікувало мене, воно може вилікувати й інших людей!» Він повернувся і нарвав цілий оберемок чудодійного листя і плодів.

Побоюючись, щоб його не схопили імператорські чиновники, він пробрався до села непомітно. Ще звіддаля побачив він свій будинок. Але що це? У ньому немов ніхто не живе: стіни похилилися, дах провалився, усі дерева навколо зрубані, біля воріт — трава заввишки з людину, а стежки наче й не було. Не чутно ані гавкоту собаки, ані цвірінькання горобців — навкруги тихо. Чи вдома Аси? Чи наймитує де-небудь? А може, її живою вже немає?

Занило в нього серце. Але отут він помітив слабкий димок із труби. Отже, Аси вдома! Але чому ж вона не приходила в гори провідати свого чоловіка? Він увійшов до хатини. Там теж панувало запустіння. Над головою замість даху сутеніло небо. А Аси нерухомо лежала в кутку на постелі й тихо стогнала. Чоловік підійшов до неї, але вона не впізнала його.

Увесь цей час Аси працювала у чужих людей, щоб купити і віднести чоловікові їжу. Але робота була важкою, а платили за неї небагато. Аси голодувала, не могла їсти вдосталь — усе залишала чоловікові. Від голоду і холоду вона занедужала і вже кілька днів не виходила з будинку.

Чоловік зрозумів усе. Він дістав цілюще листя і натер тіло Аси. І сталося диво: у ту ж мить вона підвелася з постелі, побачила чоловіка і заплакала на радощах. Аси почала розпитувати його про все, і чоловік сказав їй:

— Я зовсім одужав, тому що поїв цих плодів і натерся соком цього листя. Тепер ми можемо працювати і жити щасливо!

— Ні! — заперечила Аси. — Тут нам не можна залишатися: у селі щодня нишпорять чиновники. Вони шукають тебе і, якщо схоплять, уб’ють! Повертайся скоріше до ущелини. А я прийду до тебе потім.

Але чоловік посміхнувся і відповів їй:

— Не повернуся я до ущелини! Я буду мандрувати світом і лікувати людей цілющим листям і плодами. І люди будуть дякувати мені. А коли усі стануть здоровими і щасливими, ми з тобою знову зустрінемося й оселимося тут.

Так Аси знову розлучилася зі своїм чоловіком. А він ходив з одного села до іншого і лікував людей.

Одного разу на дорозі він побачив ледь живого собаку. Він був дуже схожим на того, що колись убили імператорські вояки, і чоловік Аси вилікував його. З цим собакою він мандрував світом і допомагав людям.

Іншого разу він побачив старого хворого коня і також зцілив його. Тепер він почав їздити верхи.

Скрізь побував чоловік Аси, і всюди він приносив людям радість і здоров’я. Чарівне листя і плоди виліковували усі хвороби — і тяжкі, і не дуже, і у молодих, і у старих. Молодого лікаря полюбив весь народ лісу. Життя людей зробилося щасливішим, радіснішим. І тоді чоловік повернувся до своєї дружини Аси, і вони почали жити на колишньому місці.

Аси господарювала, а чоловік їздив по окрузі й лікував хворих людей, тварин, птахів, навіть дерева й квіти.

Чудодійні ліки він зберігав у великій скрині й перед від’їздом щоразу попереджав Аси:

— Уранці, коли сходить сонце, і ввечері, коли з’являється місяць, не відчиняй скрині!

Аси завжди слухалася його: ні під сонцем, ні під місяцем не відчиняла скрині. Але якось уранці вона випадково підняла кришку скрині, і в ту ж мить промінь сонця упав на ліки і з’їв половину! От чому сонце безсмертне і ніколи не старіє. А ввечері у відчинену скриню проліз місяць і вкрав другу половину ліків.

Коли чоловік Аси повернувся додому, чарівних ліків наче й не було. Засмутився він, але ще сильніше засмутилася Аси.

— Ну, нема чого робити, — сказав чоловік, — доведеться мені лізти за ліками на місяць.

Він звив зі стебел конопель драбину і, сходинка за сходинкою, почав підійматися вгору. За ним побіг і його вірний собака.

— А ти, Аси, — сказав на прощання чоловік, — змочуй кінець драбини водою: опівдні — холодною, увечері — теплою.

Аси пообіцяла саме так і робити.

Так підіймався чоловік Аси сім днів і сім ночей. До місяця залишилося вже небагато; ще кілька сходинок — і він відбере свої чудодійні ліки. Собака обігнав хазяїна і вже стрибнув на місяць. Але в цей день у Аси було особливо багато справ, і вона забула наказ чоловіка: опівдні не полила драбину холодною водою, і вона нагрілася. А ввечері, коли Аси узялася поливати її крижаною водою, драбина обірвалася. Чоловік Аси упав і розбився. І не було більше ліків, щоб оживити його.

А собака його так і залишився на місяці. Згадує він хазяїна — і починає гризти місяць. Ось чому і бувають місячні затемнення. У такі дні усі лісу б’ють у барабани і гонги і співають:

Собако, згадай про людей,
Місяць, собако, пожалій!

А юнаки і дівчата стають у коло і співають пісні про Аси та її чоловіка. Одні співають, другі танцюють, треті грають на чотириструнному цині[1].