Колись давно біля підніжжя гір жили два брати. Старший брат одружився і почав ділити господарство з молодшим. Забрав усе собі, а молодшому дісталася лише мотика та солом’яний дощовик.
Щоранку ходив молодший брат з мотикою в гори розкопувати цілину. Прийшовши на місце, він клав свій дощовик на скелю, яка нагадувала дідову голову, і промовляв:
— Дідусю Кам’яна Голова, нехай мій дощовик тут полежить.
А скеля й справді була дуже схожа на дідову голову, і якось одного дня вона заговорила до парубка:
— Хлопче, ти копаєш цілину і дуже стомлюєшся. Зший з полотна мішок у три аршини і три вершки завдовжки і принеси його з собою, то я дам тобі трохи срібла.
Увечері молодший брат засвітив каганець і почав з різного ганчір’я шити мішок.
Наступного дня дідусь Кам’яна Голова, накидав йому з рота повний мішок срібла. Молодший брат тримає мішок та тільки говорить:
— Годі, та годі, вже багато!
— Ти гарно попрацював, копаючи землю, і заслужив це срібло, — відповів йому дідусь Кам’яна Голова.
Радісний повернувся молодший брат додому з мішком срібла на плечах.
Довідався про це старший брат, взяв у меншого мотику й дощовик і подався в гори.
Щоб примусити дідуся Кам’яну Голову говорити, він навалив йому на спину купу каміння. Не витримав дідусь Кам’яна Голова такого тягаря та й каже:
— Принось і ти завтра полотняний мішок в три аршини і три вершки завдовжки, я дам тобі срібла.
Почув старший брат ці слова та бігом додому. А дідусь йому навздогін:
— Ти тільки про срібло думаєш, а каміння з моєї спини не поскидав, хочеш, щоб мене задавило!
Тільки тоді брат повернувся і поскидав каміння з дідової спини.
Прийшов наступного дня старший брат з мішком у три сажні і три аршини завдовжки. Почав дідусь Кам’яна Голова плювати йому срібло в мішок, мішок наповнився, а брат знай кричить:
— Мало, ще мало!
Надумався старший брат вигребти все срібло у дідуся Кам’яної Голови з горла і засунув йому в рот руку. Розгнівався дідусь Кам’яна Голова і затис його руку в роті.
Раптом пішов сильний дощ, вода понесла срібло і засипала землею, а старший брат кричить та стрибає на місці, а витягти руку ніяк не може.
Почула про це нещастя дружина старшого брата, прибігла його рятувати, але дідусь Кам’яна Голова не випустив руки з рота.
Так минуло три роки. Нарешті вирішила дружина відрубати чоловікові руку. Заплакав гірко старший брат, а дідусь Кам’яна Голова посміхнувся, розтулив рота й випустив руку.
