Як заєць позбувся лисиці, мавпи і вовка

Якось вовк і лисиця побачили в лісі будинок. А на дереві неподалік сиділа мавпа.

Вони і запитали її.

— Чи ти не знаєш, мавпо, хто в цьому гарному будинку живе? — Заєць, — відповіла мавпа, — він пішов на город за морквою. Тоді лисиця і вовк увійшли в порожній будинок і запросили до себе й мавпу.

— Ми будемо на полювання ходити, а ти будеш за будинком

доглядати, — сказали вони.

Саме тоді заєць повернувся з городу. Підійшов він до будинку і чує, як у ньому хтось розмовляє. Приклав вухо до дверей і став слухати.

— Я щось зголоднів, — каже вовк.

— Нічого, — втішає його лисиця, — зараз повернеться заєць, ми його й з’їмо. Зайці о цю пору смачні бувають!

Інший заєць, звичайно, помер би з переляку, почувши такі слова. Але цей заєць був хоробрий і розумний. Він сховав під поріг моркву, відчинив двері й увійшов до будинку.

— Здрастуйте, — сказав він і вклонився. — Добре зараз поїсти б як слід.

— Так, добре б, — говорить вовк, а сам від жадібності навіть зубами клацає, ось-ось кинеться на зайця.

Але заєць і тут не розгубився.

— Якщо бажаєте, — сказав він, — я вас усіх досита нагодую.

— Чим це ти нагодуєш нас, чи не морквою? — сердито запитав вовк.

— Ні, що ви, — розсміявся заєць, — я знаю, що вовки не їдять моркви. Я хочу запропонувати вам інше. Сьогодні опівдні лісовою стежкою буде йти один старий лама[1]. Він читав молитви в імператора, і той дав йому за це один мішок з речами та один мішок із їжею. Нам треба відібрати в нього мішок із їжею, і ми усі наїмося досхочу.

— А як це зробити? — запитав вовк.

— Я зроблю так, що він сам кине мішок на землю, — відповів заєць, — а ви одразу хапайте його і несіть сюди.

Так і вирішили зробити і пішли всі четверо — заєць, вовк, лисиця і мавпа — до лісової стежки. Там вони сховалися в кущах і почали дивитися на стежку, чекаючи на ламу. А вовк одним оком на стежку дивиться, а іншим на зайця: так йому хочеться заячини спробувати.

Раптом усі звірі побачили на стежці ламу. У кожній руці він ніс по великому мішку. Тільки-но він підійшов до кущів, де сховалися звірі, заєць вискочив на дорогу і почав стрибати перед ним то в один, то в другий бік.

Стрибає заєць під ногами в лами, тільки простягни руку — і, здається, одразу спіймаєш. Лама від жадібності кинув мішки на землю і погнався за ним. А зайцю тільки того й треба: він відскочив убік, а лама за ним. А щоб зручніше бігти було, ще й халат із себе скинув.

Заєць кинувся на галявинку, лама побіг за ним, зачепився за пень і розтягся у траві.

А заєць бачить, що звірі потягли вже обидва мішки і халат на додачу, і теж припустив за ними.

Прибіг заєць додому, а лисиця перший мішок розв’язує. У мішку — величезні чоботи, нові штани, чотки і барабан.

Хотіла лисиця інший мішок розв’язати, щоб їжу дістати, а заєць і каже:

— Нікуди від нас мішок з їжею не подінеться. Зараз треба от що робити: ти, вовк, вдягни чоботи і йди до баранячої череди. Барани побачать тебе в чоботях і вирішать, що це пастух прийшов. Ти їх усіх прижени сюди в ліс, і в тебе буде їжа на весь рік.

— А мені що робити? — запитує мавпа.

— А ти надягни штани та йди до саду. Усі вважатимуть, що ти людина, і не чіпатимуть тебе. Назбираєш стільки груш, яблук і різних фруктів, щоб тобі теж на весь рік вистачило.

— Що ж це таке? — образилася лисиця. — А я що буду робити? Сидіти голодна і на них дивитися?

— А ти одягни халат, візьми чотки і барабан та йди до сусіднього села. Прийдеш туди, бий щосили в барабан, а коли збіжиться народ, ти перебирай чотки і що-небудь бурмочи собі під ніс. Усі вважатимуть тебе за ламу і подарують тобі багато курочок, курчат і качок. І в тебе буде їжі на цілий рік.

— Який розумний заєць! Як добре, що я не з’їв його! — вигукнув вовк, і всі інші звірі погодилися з ним.

Вони одяглися, як сказав їм заєць, і вирушили за здобиччю.

А далі от що відбулося.

Тільки-но прийшов вовк до баранячої череди, почули його собаки і погналися за ним. Вовк біжить від них щосили, та чоботи заважають.

А собаки вже близько, то одна кусне, то друга. Зметикував вовк скинути чоботи, тільки тому і врятувався. І хоч із рваною шкурою, а все ж таки живий додому прибіг.

А мавпа в штанях пробралася до саду, залізла на дерево і почала скидати для себе яблука. Отут і побачили її хлопчаки і одразу здогадалися, що це мавпа. Один з них штрикнув її ціпком, інший кинув у неї каменем, а третій намагався накинути на неї мотузку.

Мавпа з переляку зіскочила з дерева і кинулася до лісу. Але бігти швидко вона ніяк не могла: штани заважали, чіплялися за дерева і кущі, і мавпа раз у раз падала на землю. А хлопчаки майже наступали їй на п’яти.

Побита, ледве дісталася вона, нарешті, додому.

А з лисицею в цей час от що трапилося.

Коли народ збігся на стукіт її барабану, лисицю зараз же впізнали і почали кричати:

— Тримай злодійку! Це вона в нас курей тягає. Бий її!

Кинулася лисиця бігти, а халат чіпляється за кожен кущ.

Довелося їй кинути все, що в неї було, і, ледь жива від переляку, вона прибігла додому.

Зустрілися всі звірі неподалік заячого будиночка і почали розповідати один одному свої пригоди. Зрозуміли вони, що заєць навмисно все це придумав, щоб їх погубити.

— Дарма я його одразу не з’їв, нічого б цього не було, — прогарчав вовк. — Я зараз із ним поквитаюся!

По цих словах він увірвався до будинку, і всі звірі за ним. А заєць лежить на підлозі та стогне:

— Ох, які ж ви щасливі, що нічого не скуштували з мішка лами. Цей лама — злий чарівник. Хто доторкнеться до його речей — загине. Я з’їв один банан і тепер помираю. Прощавайте.

Заєць закрив очі і ще жалібніше застогнав. Звірі й тут повірили йому, вилаяли ламу і голодні полягали спати.

А вранці, прокинувшись, побачили, що заєць зник разом із мішком. Отут вони зрозуміли, що заєць знову обдурив їх.

Кинулися звірі за ним навздогін. Бігали вони, бігали, шукали вони, шукали його і раптом бачать: сидить на вершині гори їхній заєць і плете кошик.

Підбігли вони до зайця, кричать:

— Тепер ти від нас не втечеш, ошуканець! Ми зараз з тобою розправимося!

А заєць глянув на них здивовано і каже:

— Ви, мабуть, мене з якимсь іншим зайцем переплутали. Адже я вас вперше бачу.

— А хіба це не за тобою вчора ганявся лама? — запитав вовк.

— Та ви що?! Я з цієї гори цілий тиждень не спускався. Увесь час кошик плету. А вас, напевно, обдурив той заєць, що недавно пробіг повз мене в долину.

— Мабуть, це він! — зраділи звірі. — Покажи нам, як швидше пройти до тієї долини.

— Важко буде вам його спіймати, бо дуже швидко бігає той ошуканець. Але я вам допоможу. Поки заєць біжить стежиною, ви сідайте в цей кошик і я вас за мить спущу на мотузці з цієї гори. Ви опинитеся там раніше за нього.

Зраділі вовк, лисиця і мавпа посідали в кошик, заєць прикрив їх кришкою, перев’язав міцно мотузкою і зіштовхнув з вершини гори. Полетів кошик з гори, стукається об каміння, об дерева, об усілякі виступи.

Завив від болю вовк, закричала мавпа, задзявкала лисиця, а кошик усе мчить і мчить униз.

Коли, нарешті, кошик докотився донизу, звірі ледве вибралися з нього: довелося вовку прогризти у кошику діру, адже він був міцно перев’язаний мотузкою.

Ледь живі вилізли вони. Але, відхекавшись, одразу кинулися шукати зайця.

Бачать: сидить він на колодязі й уважно дивиться у воду.

— Ну, тепер тобі кінець! — крикнув, підбігаючи вовк.

— Тепер ти нас не проведеш! — закричали мавпа і лисиця.

— Чому ви лаєтеся? — обурився заєць. — Хіба ви не знаєте, що я вашого ошуканця стережу? Я загнав його у цей колодязь і стежу, щоб він не втік.

Подивився дурний вовк у колодязь, побачив у воді відображення того зайця, що сидів на колодязі, і закричав радісно:

— І справді, він тут! Тепер він від нас не втече!

А заєць сидить і приказує:

— Тільки тобі одному, вовче, не спіймати його. Адже дуже він хитрий. Треба вам усім разом кинутися на нього. Тоді йому нікуди від вас не втекти!

— Так і зробимо, — сказала лисиця. — Тільки-но я скажу «три!» — так одразу ж усі разом кинемося на того ошуканця.

І, скочивши на колодязь, лисиця голосно вигукнула:

— Раз, два, три!

Вовк, лисиця і мавпа разом кинулися в колодязь униз головою і там, звичайно, захлинулися і потонули.

А заєць ніби нічого не сталося вирушив додому доїдати заховану моркву.