У одному повіті в Китаї є гора, що зветься Мідною.
Ні, не мідь добувають у цій горі. Назву свою вона одержала від однієї старовинньої легенди.
Розповідають, що дуже, дуже давно біля підніжжя гори жив один поміщик. Усього було в нього вдосталь: і землі і всіляких багатств. Але йому усього було замало, і він грабував своїх селян.
А чи багато можна взяти у бідняків? І мріяв поміщик про чародійство, яке принесло б йому незліченні багатства.
І от якось один старий розповів йому, що на горі, у лісі, живе мідна черепаха, яка виконує всі бажання.
Наступного ранку поміщик вирушив на її пошуки. Ходив він день, ходив другий.
Третього дня дістався він найнепрогляднішої лісової хащі на схилі гори і почав кликати черепаху. Нарешті поміщик почув якісь звуки: це відгукнулася черепаха. Рушивши на звук, поміщик вийшов на галявину.
Посередині її стояла велика черепаха завбільшки зі стіл. Вона уся виблискувала міддю і здавалася неживою. Поміщик упав перед нею на коліна і забурмотів:
— Мідна черепахо, дай мені скарб! Мідна черепахо, дай мені скарб!
Очі черепахи ожили, заблищали веселими вогниками, лапи зарухалися, і вона промовила людською мовою:
— Чого саме ти бажаєш?
Поміщик попрохав срібла. Черепаха виплюнула кілька злитків срібла. Поміщик попрохав перлів. Черепаха виплюнула йому штук десять перлин. Поміщик лише вклонявся і прохав ще і ще. Тоді черепаха мовила:
— Срібло і перли, що я тобі дала, узяті мною у твоїх родичів і друзів, більше в них нічого не залишилося.
Але поміщик знову вклонився і промовив:
— Якщо не залишилося у родичів і друзів, то візьми в інших людей.
— Куди тобі стільки багатства? — запитала черепаха.
— Золото, срібло і дорогоцінне каміння усі полюбляють, чим їх більше, тим краще, — відповів поміщик.
— Так ти хочеш іще? — запитала черепаха.
— Так, так! — із жадібністю вигукнув поміщик.
— Тоді лізь до мене в живіт за скарбами, — відповіла черепаха, розкрила свого рота і проковтнула поміщика, а разом з ним і все, що дала йому.
Проковтнула черепаха поміщика і врятувала бідняків від його жадібності.
Жив у тій місцевості наймит, що раніше працював на цього поміщика. Пішов він якось у гори нарубати хмизу і почув, як хтось його кличе.
Озирнувся він і побачив величезну мідну черепаху.
— Якщо тобі важко, скажи мені, чого тобі треба, і я допоможу, — промовила вона.
— Мені нічого не треба, — відповів наймит, — тільки от ніж, яким я рубаю хмиз, дуже затупився. От якби я міг купити новий ніж, але в мене грошей немає для цього.
— Лясни мене тричі по спині і скажи: «Я хочу гарний ніж для рубання хмизу», — мовила черепаха.
Наймит так і зробив. Мідна черепаха виплюнула ніж, та такий гострий, що ним не тільки хмиз, але й камені, мабуть, можна було рубати.
Коли наймит вирушив додому, мідна черепаха сказала йому:
— Якщо твоїм родичам або друзям знадобиться що-небудь, нехай вони прийдуть до мене, я їм теж допоможу. Для цього потрібно тричі покликати мене, і я з’явлюся.
Відтоді всі, кому нема чого було їсти або нема за що було купити ліки, йшли до мідної черепахи, і вона допомагала їм.
Але якось довідався про це один ледар.
«Якщо я прохатиму в черепахи багато грошей, вона не дасть їх мені. Краще я розпорю їй живіт і візьму собі сам усі багатства, що у неї є!» — вирішив він.
Узяв ледар ніж і побіг у гори.
— Мідна черепахо! — вигукнув він тричі, і черепаха одразу ж з’явилася на його заклик.
— Чого ти хочеш? — запитала вона.
— Мені нема чого їсти, — сумно відповів ледар.
— Підійди і лясни мене тричі по спині, — промовила черепаха.
Ледар наблизився до неї і, замість того щоб ляснути черепаху по спині, вихопив ножа і замахнувся ним. Але мідна черепаха, побачивши це, роззявила пащу і проковтнула ледаря.
З цього часу сховалася черепаха в горах і не виходить на заклик людей. Ніхто ніколи ЇЇ більше не бачив. Тільки іноді, перед дощем, можна почути її лемент.
Ось тому навколишні мешканці і назвали цю гору Мідною.
