Жили колись у Китаї три брати. їхніх імен тепер уже ніхто не пам’ятає, тому ми будемо називати їх просто: старший брат, середній брат і молодший брат. Старший і середній брати були одруженими, а молодший ще не знайшов собі нареченої.
Після смерті батьків главою родини зробився старший брат. На справах він добре знався, і поле їх було добре оброблене. Але чомусь урожай брати зібрали поганий, куди гірший за батька. Пішов з дому статок, пішла і згода.
Середній брат поглядав на старшого та мовчав. Проте дружина його встигала за двох.
Не наважуючись лаяти вголос старшого в родині, вона обвинувачувала його дружину в невмінні господарювати. Що тут було робити? Боячись сімейних чвар, старший брат запропонував середньому бути главою родини.
Середній брат теж був людиною роботящою, в усе вникав, усім цікавився. Одна турбота непокоїла його — хотів він щастя своїй родині. Але і другого року врожай вони зібрали поганий.
Третього року главою родини зробився молодший брат. Юнак він був сильний і розумний, хоч і було в нього одне дивацтво: весь вільний час він проводив зі своїми улюбленцями — Білою гускою і Червоним півнем. Він так любив їх, що навіть називав гуску сестрою, а півня — братом. А ще любив він стріляти з лука; у всій окрузі не було стрільця, кращого за нього. Коли настала його черга бути главою родини, почав він міркувати, чому поле їх за батька було щедрішим, ніж тепер. Напевно, тому, що з кожним роком в їхньому окрузі все рідше і рідше йдуть дощі. Земля висихає. Немає води — немає врожаю.
— Треба викопати колодязь!
Брати погодилися, і всі троє взялися до роботи.
Першого дня земля була твердою і сипкою, другого — м’якою і вологою, а третього дня наштовхнулися вони на камінь — незламний камінь, жадібний камінь, що замкнув шлях воді, висушив усю округу і загрожував голодною смертю трьом братам.
Потривожений Дух каменя страшенно розгнівався, і коли наступного дня брати з’явилися до свого колодязя, вони побачили, що на його місці здіймається величезна кам’яна брила.
— Це справа перевертня! — промовив старший.
— Так-так, не інакше! — підтвердив середній. — Цей камінь краще не чіпати.
Але молодший брат був іншої думки.
— Перевертень це чи ні, — сказав він, — а ми повинні пробити камінь наскрізь. Інакше не буде в нас води.
Не встиг молодший брат вимовити ці слова, як брила миттєво збільшилася втричі. Крізь кам’яні зморшки проглянули злі очі, в одній із тріщин прорізалися грізні ікла.
Старший і середній брати перелякалися і пустилися навтьоки, покидавши кирки і лопати.
А молодший брат підняв кирку і вдарив нею по каменю. Він відбив величезні страшні ікла кам’яного чудовиська. А його брати, почувши дзенькіт кирки, зупинилися.
— Гей! Так цей перевертень не такий уже й жахливий! — сказали вони і повернулися.
І почали три брати довбати камінь: дан-дан, дзинь-дзинь… Весь день довбали, а ввечері спокійно пішли відпочивати.
Отут камінь сполохався: як би йому і справді не настав кінець. І він одразу зіщулився в грудку, а на його місці раптом з’явилася глибока печера. От так дива!
Наступного дня, на світанку, коли брати рушили в поле, Біла гуска, улюблениця молодшого брата, заступила їм дорогу.
— Будьте обережні, — промовила вона. — Сьогодні на вас очікує жорстока боротьба: Дух каменя напустить на вас отруйну змію.
Почули про це старший і середній брати, так перелякалися, що в поле їх і силою не затягти. Страшно стало і молодшому. Запитує він у гуски:
— Сестро моя, чи є спосіб убити цю змію?
— Є. Зійди на Східну гору і звернися по допомогу до Старого орла. Для нього немає кращих ласощів, ніж зміїне м’ясо.
Послухався молодший брат поради гуски і пішов на Східну гору. Вислухав його Старий орел і погодився допомогти: він завжди ворогував зі зміями. Молоді орли, його сини, теж побажали взяти участь у битві.
Усе сталося точнісінько, як пророкувала Біла гуска: тільки-но молодший брат підійшов до печери, з неї виповзла величезна змія, а з нею — безліч маленьких змієнят.
От змія побачила юнака, підвела голову і випустила страшне жало. Але цієї ж миті Старий орел із клекотом кинувся на неї і заклював змію на смерть.
Змієнята, відчувши небезпеку, затремтіли, наче мишенята, що побачили кішку, сплелися в один клубок, але орли розтаскали їх у різні боки, а потім злетіли в небо, несучи здобич на Східну гору.
А тим часом Дух каменя зловтішно чекав звісток про перемогу. От зараз повернеться змія і притягне до печери молодшого брата. Тоді вже він з ним розправиться. Спершу помучить, весь свій гнів згонить, а потім з’їсть.
До ночі чекав Дух каменя, нарешті не витримав, визирнув назовні — немає його зміїного війська. Лють охопила злого Духа. «Уб’ю! Задушу! — вирішив він. — Зітру з землі і будинок його, і поле! Нехай тільки ранок настане!»
А молодший брат у цю ніч очей не зімкнув, усе думав, як вигнати з поля Духа каменя. От і брат його, Червоний півень, прокричав третю варту:
— Ку-ку-рі-ку! Ко-ко-ко!
Почув це молодший брат і відчув себе спокійно і радісно.
«Ку-ку-рі-ку!» — проспівав півень, а йому чулося: «Бий по ворогу!»
«Ко-ко-ко…» — а йому чулося: «Стріляй йому в око!»
Підвівся молодший брат з постелі, зняв зі стіни лук і сагайдак і почав будити старшого брата:
— Ходімо в поле боротися з Духом каменя.
Не йде старший, боїться. Покликав середнього. І той боїться. Тоді молодший брат узяв лук, стріли й сам пішов у поле. Не доходячи ста кроків до каменя, він зупинився і почав уважно вдивлятися, шукати його очі. Нелегкою була ця справа, тому що у Духа каменя не одна пара очей і не дві — безліч, і великих, і малих. Куди ж вцілити? І вирішив він бити в пару найбільших очей.
Натягнув молодший брат тятиву, випустив одну стрілу, за нею — іншу. І не схибив. Пролунав раптом страшний гуркіт, подібний до удару грому, і кам’яна брила розкололася. Розкололася і — дивна справа! — виповзла з-під неї велика Золота черепаха. Вона звернулася до молодшого брата з такими словами:
— Підійди до мене, юначе! Ти справжній герой! Я схиляюся перед твоєю наполегливістю, мужністю і рішучістю. Ти звільнив мене, і на подяку я виконаю все, що ти побажаєш.
Здивувався хлопець, та й як йому було не здивуватися — адже він не знав, що багато століть тому Дух каменя полонив Золоту черепаху і придавив її своїм важким тілом. Молодший брат звільнив її з полону, і тепер у її блискучих очах була несказанна радість.
Почав юнак гадати, чого б йому побажати. «Мабуть, попрохаю у черепахи золота і срібла! Або череду корів, табун коней? А може палац, прикрашений червоними і синіми каменями?» Ні, не став просити молодший брат у черепахи ані багатств, ані палацу.
— Мені потрібен колодязь, — мовив він. — Мені потрібна вода, щоб напоїти моє поле і поля всіх сусідів.
Не встиг він вимовити ці слова, як з-під каменя забило джерело. Земля жадібно пила воду, і до осені на полі братів і на полях їхніх сусідів дозрів багатий урожай.
Відтоді три брати почали жити безбідно, і згода повернулася до їхньої родини.
Отут і казці кінець.
