Колись біля підніжжя Північних гір жив старий на прізвисько Чорний Цуй. Землі в нього не було зовсім, навіть клаптика розміром із долоню, і він заробляв на хліб тим, що лагодив людям старий глиняний посуд.
Якось увечері, повертаючись додому, Чорний Цуй знайшов при дорозі дитинча дракона. Він підібрав його, приніс додому, посадив у ящик і почав годувати.
Дракон швидко зростав. Невдовзі він уже не міг уміститися в ящику, і Чорний Цуй почав тримати його в кімнаті.
Минуло кілька років, і кімната теж зробилася замалою для дракона.
Тоді Чорний Цуй сказав йому:
— Ти знаєш, я людина бідна. Мені тебе не прогодувати. Рушай ти в гори, живи там у печері.
Дракон кивнув головою на знак згоди.
Рік потому у печері, де жив дракон, виріс дорогоцінний корінь женьшеня. Усі в окрузі знали про це, але ніхто не насмілювався ввійти до печери, яку вартував дракон. Чутки про цей корінь дійшли навіть до імператора. Він наказав доставити його до палацу. Імператорські чиновники самі не наважувалися викопати женьшень, але, довідавшись, що дракона виростив Чорний Цуй, вони пригрозили відрубати йому голову, якщо він не здобуде чудесного кореня.
Що було робити бідному чоловікові? Він набрався хоробрості і, підійшовши до печери, вигукнув:
— Гей, драконе, я викохав і вигодував тебе! Тепер ти повинен мене врятувати! Дозволь мені викопати корінь, що росте у твоїй печері.
Дракон кивнув головою на знак згоди. Чорний Цуй викопав корінь і відніс його до палацу. Незабаром у дружини імператора заболіли очі. Усі лікарі імперії з’їхалися до палацу, але імператриця бачила усе гірше і гірше і нарешті зовсім утратила зір.
Тоді один з учених медиків сказав імператору:
— Сліпоту може вилікувати тільки око дракона. Варто прикласти до сліпих очей око дракона, як хвора знову побачить світ. Але дракон могутній і лютий. Уся імператорська армія не здолає його.
Почувши ці слова, один з чиновників нагадав імператору про Чорного Цуя, який виростив дракона.
Імператор одразу покликав Чорного Цуя і наказав йому принести до палацу око дракона. За це імператор обіцяв зробити Чорного Цуя поважним чиновником. А якщо той не виконає імператорського наказу, його буде страчено.
Чорний Цуй дуже боявся смерті. І дуже хотів зробитися чиновником. Але справа була куди небезпечнішою, ніж минулого разу, — принести до палацу око дракона!
Однак Чорний Цуй зібрався з духом і, підійшовши до печери, сказав прямо:
— Імператор наказав мені принести до палацу твоє око. Я викохав і вигодував тебе, зараз ти повинен мене врятувати. Дай мені твоє око.
Дракон кивнув головою на знак згоди.
Він навіть не поворухнувся, коли Чорний Цуй вирізував у нього ліве око. Тільки з правого впала сльоза.
Око дракона було принесене до палацу. Його приклали до хворих очей імператриці, і вона одразу прозріла. Імператор дуже зрадів і дав Чорному Цую високу посаду при дворі.
Чорний Цуй почав жити і горя не знати. Але, подібно до того як іржа роз’їдає залізо, влада і багатство роз’їдали душу Чорного Цуя. Дуже швидко він зробився заздрісною і жорстокою людиною, яка здатна думати тільки про своє щастя і байдужа до чужого горя. Тільки-но він бачив у кого-небудь гарну річ, як одразу починав відшукувати можливість привласнити її.
Якось він згадав про друге око дракона. «Такий скарб — і дотепер не в моїх руках!» — здивувався Чорний Цуй.
Недовго думаючи, він сів у паланкін і наказав віднести себе в гори. Увійшовши до печери, він сказав:
— Драконе! Я викохав і вигодував тебе. Віддай мені своє праве око.
Дракон кивнув головою на знак згоди. Чорний Цуй підійшов до нього і вже приготувався вирізувати праве око, але дракон раптом широко роззявив пащу і вмить проковтнув Чорного Цуя.
