Переможець тигрів

Жив колись на світі ледар. З ранку до ночі він лежав на кані[1] і все гадав, як йому стати знаменитим героєм.

Якось відчинив він ворота рідного будинку і вирушив у чужі краї шукати щастя.

Довго він блукав світом, однак ніде не міг знайти собі пристановище. Адже ледарю ніде немає пошани. Але от, проходячи гірською ущелиною, він раптом побачив на скелі двох тигрів, що билися. Незабаром один з них сповз униз, ліг на березі гірського потоку і помер. «От вона, моя щаслива доля!» — подумав ледар.

Він устромив три стріли в бік мертвого звіра, а потім пішов до мешканців найближчого села і сказав їм, що убив тигра. Селяни повірили. Вони почали гаряче дякувати сміливцю — адже він урятував село від грізного хижака. Усі навперебій пригощали його вином і різними стравами, запрошували пожити в селі. Захоплені його умінням стріляти з лука селяни прозвали його «Переможець тигрів».

Звістка про цей подвиг облетіла всю округу. А саме тоді один багатій одержав листа з попередженням, що його збираються пограбувати розбійники. Коли багатій почув про Переможця тигрів, він осідлав коня і, прихопивши дорогі подарунки, вирушив до героя по допомогу.

Переможець тигрів великодушно погодився охороняти майно багатія. Той привіз його до свого будинку і помістив у великій вітальні. Коли ледар відпочив з дороги, багатій запитав його:

— Яка зброя і скільки чоловік буде потрібно тобі для охорони моїх володінь?

Переможець тигрів не був знайомий із жодним з вісімнадцяти видів військового мистецтва. Боячись, що інші воїни викриють його обман, він сказав:

— Мені нічого не треба, крім п’яти великих кам’яних жорен. Хазяїн наказав принести жорна до вітальні.

— Цей Переможець тигрів дійсно незвичайна людина! — казав багатій усім своїм знайомим. — Він чудовий стрілець і до того ж має нечувану силу і відвагу: він відмовився від будь-якої допомоги і зброї. Сподівається тільки на свої руки!

Ці слова передавались із вуст у вуста і дійшли до тих самих розбійників, що збиралися грабувати багатія. Вони злякалися і зажурилися.

Однак ватажок бандитів після довгих міркувань придумав, як захиститися від стріл Переможця тигрів.

— Нехай кожен надіне на себе кам’яні щити! Тоді стріли не зможуть вразити нас, — сказав він своїм товаришам.

І от розбійники, надягнувши кам’яні щити, уночі проникли у двір до багатія. Підкравшись до вікон вітальні, вони прорвали віконний папір і заглянули всередину. У кімнаті горіла свіча. Переможець тигрів безтурботно спав на камені, його, видно, ніщо не тривожило. Бандити оглянули вітальню, але не побачили в ній ані воїнів, ані зброї — нічого, крім кількох кам’яних жорен.

— Слухи були правдиві, — вирішили розбійники. — Усе справді так, як казали.

Вони тряслися з переляку, їм на думку не спадало, що насправді Переможець тигрів дуже полохливий.

Кам’яні жорна знадобилися йому для того, щоб міцніше підперти двері. А свічку він запалив, щоб зручніше було вистрибнути у вікно, якщо розбійники усе ж таки увірвуться до вітальні.

Але, почувши їхні кроки під вікном, Переможець тигрів так злякався, що руки і ноги відмовилися йому служити. Він упав на кан, заплющив очі, закрив руками вуха і натягнув ковдру на голову.

А розбійники вирішили, що він задумав щось надзвичайно хитромудре. Коли ватажок віддав наказ увірватися до вітальні, вони не рушили з місця. Один підштовхував другого, а той — третього… Нарешті ватажок силою вштовхнув одного з них до вітальні. Але розбійник був таким переляканим, що перечепився за поріг і упав на одне з жорен. Його кам’яний щит розбився, і гострі відламки встромилися йому в спину.

— Ай-я! — заволав він. — Стріли уже встромилися в мою спину!

Розбійники, що стояли за дверима, почувши шум і лемент свого товариша, з переляку кинулися бігти, немов сполохані пацюки. Вискочивши за двері, вони кинулися врозтіч через бавовняне поле.

А було це наприкінці літа, на стеблах бавовнику саме визріли коробочки; стукаючись об кам’яні щити, вони із шумом лопалися: «Пуф!.. Пуф!..»

Це ще більше налякало розбійників.

Їм здалося, що їх наздоганяють смертоносні стріли Переможця тигрів. Вони утекли в гори подібно до зграї боягузливих шакалів.

Потім, бліді від страху, вони казали один одному:

— Який жах! Якби не кам’яні щити, ми всі були б уже мертві!

А наш Переможець тигрів, захлинаючись із переляку, ледь дочекався світанку.

«Так, важко це і неприємно — бути героєм, — подумав він. — А якщо завтра ще хто-небудь покличе мене боротися із розбійниками?»

Переможець тигрів тихенько зліз із кана, вийшов з будинку багатія і побіг додому, у рідне село. Він почав чесно трудитися на батьківському полі, одружився і жив щасливо.