Жив колись чоловік на ім’я Ча. Батько його давно помер, а мати ходила на поденну роботу. Сам Ча пас корів у багатого поміщика.
Якось він пішов у поле косити траву. Викосив цілу галявину, напхав мішок і вирушив додому. Наступного дня приходить на те саме місце, дивиться — а трава там така, начебто її ніколи і не косили: густа, висока, соковита. Здивувався він, знову скосив усю траву на галявині і відніс додому. Коли втретє прийшов Ча на це місце, він знову побачив те саме: галявина знову була вкрита травою.
Відтоді Ча щодня приходив туди і щоразу за ніч трава виростала, як за місяць. Якось замислився Ча: у чому ж тут справа? Напередодні тут ходили корови і вискубли всю траву, а сьогодні все так, начебто ніколи жодної корови тут і не бувало. Ча вирішив подивитися, яке ж коріння у цієї незвичайної трави. Він копнув землю, витяг один корінець і раптом побачив: у землі щось світиться. Ча опустив туди руку — і витяг перлину. Красива перлина блищала і мінилася на сонці! Ча зрадів і побіг додому показати знахідку матері.
Мати помилувалася перлиною і поклала її до миски з рисом. І відтоді скільки б Ча з матір’ю не з’їдали рису, їхня миска завжди залишалася повною. Мати спочатку дивувалася, а потім зрозуміла, що ця перлина чарівна. Вона сховала її до скриньки з грошима — і з цього дня гроші в оселі не переводилися.
Мати із сином зажили багато і ситно.
Але чим більше багатів Ча, тим жадібнішим він робився. Одного разу прийшли до нього сусіди позичити борошна і грошей.
— Не дам їм нічого, — сказав Ча матері, — багато їх отут, ледарів, тиняється!
І прогнав сусідів.
Іншого разу одна бідна жінка попросилася до них переночувати. Ча не пустив її: ще обкраде будинок!
Колись Ча був веселим і добрим хлопцем, а тепер зробився злим і жадібним.
У той рік був великий неврожай. Сусіди голодували, рису вже давно ні в кого не було, люди їли кору з дерев. А у Ча вгиналися засіки від зерна, він навіть курей годував рисом.
Сусіди вирішили востаннє піти до Ча, позичити у нього рису в борг.
— І розмовляти 3 ними не буду, краще піду геть, — сказав Ча, довідавшись про це.
Він узяв свою перлину, поклав до рота і пішов з оселі.
Дійшов Ча до лісу і присів відпочити на камені. Посидів він трохи — і заснув, а уві сні не помітив, як проковтнув перлину.
Прокинувся він від нестерпної спраги. У животі все пекло, начебто там палало багаття, язик і горло пошерхли.
Ча повернувся додому, випив два цебра води, але не напився. Тоді він пішов до річки, ліг на живіт і почав пити прямо з річки. Пив, пив, випив піврічки, а пити хотілося ще і ще. І раптом Ча відчув, що все тіло його ломить, голова болить, руки і ноги зводить. Дихати зробилося важко, перед очима пішли кола, а пити захотілося ще більше.
Ледве підповз Ча ближче до річки, нахилився і побачив у воді страшного дракона з дивовижними іклами, кривими пазурами на зарослих шерстю лапах, з довгим, вкритим лускою хвостом. З пащі дракона виривалися полум’я і дим, ікла зловісно клацали.
І раптом зрозумів Ча, що це його відображення. Він злякався, завив, почав кидатися в різні боки. Але все шаленство його було даремним: перетворитися знову на людину він не міг.
От як був покараний Ча за свою жадібність!
