Цю казку розповів столітній воїн, а сам він чув її від свого прадіда.
От як давно це було!
А мовиться в ній про те, як розумний селянин урятував свою країну від ворогів.
Напали чужоземці на Китай, зупинилися на березі річки Янцзи і почали готуватися до переправи.
Послав китайський імператор розвідників довідатися, що робиться у таборі ворогів.
Повернулися вони і мовили:
— У нас не вистачило часу порахувати усіх ворогів: їх більше, ніж зірок на небі, і в кожного повний сагайдак стріл.
— А що ще бачили ваші очі і чули ваші вуха? — запитав імператор.
— А ще чули ми, як вороги казали, що через чотири дні вони перепливуть річку, переб’ють усіх китайців і утоплять імператора.
Перелякався імператор і почав запитувати своїх радників, що ж йому робити.
Довго радилися вони і вирішили, що коли у ворогів стільки стріл, то треба відступати.
Почув про це один селянин і домігся, щоб імператор прийняв його.
— Великий і премудрий, — звернувся селянин до імператора, — чи правда, що наше військо відступить без бою?
— Правда, — відповів імператор, — у китайських солдатів не вистачає стріл для битви з ворогом.
— Отже, треба перемогти ворога розумом, сміливістю і хитрістю. Хіба вже немає в Китаї розумних, сміливих і хитрих людей? — запитав селянин.
— Мої розумні і хитрі радники нічого не придумали, — відповів імператор.
Тоді селянин подивився на небо, на гілки дерев, що хиталися від вітру, і сказав:
— За три дні я дістану сто тисяч стріл.
— Ах ти, хвалько! — вигукнув імператор. — Гляди ж, якщо за три дні в мене не буде ста тисяч стріл, я накажу вбити тебе.
— Нехай буде так, — покірливо відповів селянин. — А поки дайте мені двадцять човнів, п’ятдесят солдатів і якнайбільше соломи.
— Чи не хочеш ти зробити стріли із соломи? — почали глузувати з нього радники.
— Мої стріли будуть не кращими і не гіршими, ніж у ворога, — відповів селянин.
Коли йому дали усе, що він просив, він велів солдатам відвести човни до тихої заводі, закритої від ворогів високим очеретом. Потім за його наказом солдати обшили соломою всі човни і зробили на них для веслярів солом’яні курені. За два дні усе було готове.
Наступила ніч, і здійнявся густий туман. Коли він закрив усю річку, селянин велів відчалювати, і човни нечутно попливли до ворожого берега.
Коли вони були вже недалеко від того берега, селянин велів усім кричати, бити в барабани і зчиняти якнайбільше галасу.
Вороги нічого не могли розгледіти в тумані, вони чули тільки безліч голосів.
І коли човни підійшли зовсім близько, вороги обсипали їх хмарами стріл. Вони із шипінням втикалися в солому.
А солдати кричали ще сильніше і били в барабани ще голосніше. Вороги стріляли безупинно, і стріли без кінця встромлялися в борти човнів, що були обшиті соломою.
За якийсь час селянин велів повернути човни і не гребти, і нові хмари стріл устромлялися вже в корми човнів.
Коли постріли порідшали, китайські солдати почали швидко гребти до свого берега.
Туман почав розсіюватися, і всі ті, що стояли на березі, з подивом побачили, що річкою рухаються двадцять чудовиськ, утиканих голками. Але це були не чудовиська, а китайські човни, суцільно вкриті ворожими стрілами.
До річки прибув імператор з радниками, і китайські солдати поклали перед ними пучки стріл, зв’язаних по тисячі штук. Таких в’язок було понад сто.
— Звідки ж ти знав, що на третю ніч на річці буде туман? — запитав імператор.
На це селянин відповів:
— Якщо воїн не розуміється на тому, що його оточує, то нехай він краще сидить удома і няньчить дітей.
Тоді наперед виступив один радник і гордо сказав:
— Я теж знав, що сьогодні вночі буде туман.
— Але твої знання не принесли нікому ніякої користі, — відповів селянин, — отже, вони нікому і не потрібні.
У ту ж мить стріли були роздані китайським солдатам. Вони переправилися через річку і напали на ворогів. А в тих не залишилося і тисячі стріл.
З переляку вони кинулися бігти, та лише деякі врятувалися від сміливих китайських солдатів.
