Давно це було — понад дві тисячі років тому. У ті часи Фей Вей вважався найкращим стрільцем із лука по всьому Китаю. Кажуть, коли Фей Вей накладав стрілу на тятиву свого лука, птахи каменем
падали додолу і ховалися в траві, а звірі притискалися до землі, боячись ворухнутися, — вони добре знали, що тільки сховавшись від очей мисливця, можна було уникнути його влучної стріли.
Один юнак на ім’я Цзи Чан задумав піти в учні до Фей Вея. Десять днів і десять ночей був він у дорозі і, нарешті, досяг місця, де жив славетний стрілець. Але, ледь глянувши на юнака, Фей Вей сказав:
— Ти моргаєш занадто часто. Повертайся додому, навчися дивитися на предмети твердо, а потім приходь учитися стріляти з лука.
Засмучений юнак повернувся додому.
Він довго думав над тим, як виконати наказ Фей Вея, і нарешті придумав. Щоранку він лягав під ткацький верстат, на якому ткала полотно його мати, і довгими годинами стежив за човником, що снує, жодної секунди не відводячи очі.
Так минуло два довгих роки. Нарешті погляд його став таким твердим, що він не моргнув би, навіть якщо б його укололи в око шилом.
Коли Цзи Чан знову з’явився до Фей Вея, той не став його навіть слухати.
— Твій зір ще занадто слабкий, — сказав Фей Вей, — адже ти не можеш чітко бачити дрібні предмети.
І знову Цзи Чан повернувся додому.
Він упіймав блоху, зв’язав їй ноги своєю волосиною і повісив блоху на вікні. Спочатку, дивлячись на неї, він бачив лише крихітну темну цятку. Але чим більше він дивився, тим ясніше її бачив.
Блоха немов збільшувалася щодня: от вона вже не менша за бобове зернятко, от збільшилася до розмірів гусячого яйця, і нарешті він почав бачити її так ясно, начебто вона була завбільшки із колесо воза.
Тоді юнак утретє з’явився до мисливця.
Фей Вей зустрів його привітно.
— Тепер у тебе гостре і тверде око, — сказав він. — Це дуже важливо для стрільця. Але ще важливіше, що ти зумів домогтися цього своєю працею. Отже, з моєю допомогою ти незабаром осягнеш усі тонкощі нашого мистецтва.
Два роки провчився Цзи Чан у Фей Вея.
Нарешті юнак вирішив, що він уже навчився всього, що можна вивчити, і захотів помірятися майстерністю зі старим учителем. Тоді Фей Вей поставив Цзи Чана на краю поля, а сам відійшов на тисячу кроків.
За знаком учителя юнак вистрілив першим. Потім не поспішаючи спустив тятиву Фей Вей.
Наче падаюча зірка, летіла стріла Цзи Чана, подібно блискавиці промайнула назустріч їй стріла мисливця — вістря зімкнулися в повітрі, і обидві стріли одночасно впали на землю. Потім вистрілив Фей Вей. Але Цзи Чан також збив його стрілу. Так вони стріляли, не поступаючись один одному, доки у Фей Вея не скінчилися стріли. Тоді старий мисливець відламав гілку від дерева, під яким стояв, і послав її назустріч стрілі Цзи Чана. Крива гілка, пущена влучною рукою, наздогнала в повітрі оперену стрілу юнака. Цзи Чан кинув свого лука на землю і, глибоко вклонившись Фей Вею, промовив:
— Учителю, ти стріляєш краще за мене!
З цього часу Цзи Чан почав ще більше поважати свого вчителя і ще наполегливіше удосконалюватися у стрільбі з лука.
