Юнак на імення Делі Кая

Кримськотатарська казка

Колись давно в одному селі жив безбородий бай, по-нашому — багач. Дуже жадний був до чужого, всіх односельців до нитки обібрав — і все йому мало. Почав думати, як йому до сусідніх сіл дістатись…

Зібралися якось жителі села та й думають, як їм жити далі? В кого допомоги просити, кому поскаржитись? У цей час проходив повз них юнак. Зупинився та й почав слухати селян. Послухав він, послухав, підійшов ближче та й каже:

— Послухав я вас і вирішив вам допомогти. За це ви заплатите мені по копійці з кожного дому. Згода?

Селяни з радістю погодились. Підійшов юнак до будинку бая, постукав у ворота і запитує в слуги, котрий вийшов йому назустріч:

— Чи не потрібний вашому баю дешевий працівник?

Як почув Безбородий слово «дешевий», то й сам за ворота вийшов. Дивиться — стоїть високий гарний парубок, одразу видно, працівник хоч куди.

— Як тебе звати, парубче? — запитує бай.

— Звати мене Делі Кая, — відповідає той.

— А яку роботу ти можеш виконувати?

— Будь-яку. Яку скажете. Я майстер на всі руки.

— Тоді слухай мене уважно, — каже Безбородий, — працюватимеш вдень і вночі, виконуватимеш будь-яку роботу, яку доручу, їстимеш все, що даватиму. Якщо ти на мене образишся — сім шкур з тебе спушу, а якщо я ображусь — ти з мене шкуру здереш. Згода?

— А куди мені подітись! — відповідає юнак. — У мене вже другий день крихти в роті не було. Я на все згоден, але за однієї умови: давайте укладемо угоду, і кожен з нас до неї палець прикладе.

Так і зробили. Бай і каже:

— Ось тобі моє перше завдання: я зараз випущу собаку в поле, а ти запряжи воли в плуг і зори всю землю, яку пес оббіжить.

Не поївши, не попивши, Делі Кая запряг воли і поїхав орати. Пізно ввечері, коли на небі засвітилися зірки, біля воріт з’явився Делі Кая. Господар вийшов йому назустріч і поклав на поріг шматок хліба:

— Візьми цей хліб і підкріпись.

Але не встиг Делі Кая підійти, як вибіг хазяйський пес, ухопив хліб і втік.

Господар почав знущатися над юнаком:

— Чи смачний був хліб? Чи наївся? Ти не гніваєшся на мене?

— Що ви, господарю! Я ситий по горло. Дякую за хліб.

Повернувся хлопець у поле, зарізав одного вола, підсмажив м’ясо на вогнищі, сам наївся вволю, решту — селянам роздав і ліг спати.

Рано-вранці Безбородий прийшов на поле і бачить, що Делі Кая оре одним волом. Безбородий гука:

— Гей, Делі Кая! Ти що, другого вола на пашу відпустив?

— Ні, господарю, — відповідає юнак, — другий віл пішов на той світ травичку пасти. Уночі налетів вітер і повалив вола на землю, земля його й проковтнула! Якщо ви мені не вірите, підіть й подивіться, як із землі стирчить хвіст вашого вола…

Господар хотів накинутись на хлопця й віддухопелити його, але згадав угоду і вчасно стримався. Делі Кая йому й каже:

— Чи ви на мене образились, господарю?

— Та що ти! — відповідає Безбородий. — Яка тут може бути образа. Тобі тепер доведеться самому запрягатися замість другого вола й орати.

Юнак так і зробив. Впрягся в ярмо і продовжив оранку.

Увечері Безбородий знову прийшов у поле, дивиться — а вже й другого вола нема! Не стримався він:

— Ах ти, сякий-такий! Куди ти подів мого останнього вола?

— Ваш віл, господарю, вирішив піти за своїм другом на той світ. Та якщо ви на мене образились…

— Ну що ти, любий! — зразу пом’якшав бай. — Чи варто ображатись через якогось там вола?

Наступного дня Безбородий викликав юнака і доручив йому нову роботу:

— Сьогодні до нас повинні приїхати гості. Піди-но в курник і заріж ту курку, яка на тебе подивиться.

Прийшов юнак в курник, а кури, всі як одна, втупили очі в нього і кудкудакають невдоволено. Хлопець зарізав усіх курей, обскуб їх, склав у мішок, приніс і поклав до ніг господаря.

— Ти що, збожеволів?! — накинувся на нього господар.

— Я зробив так, як ви сказали. Всі кури дивились на мене… Але якщо ви образились…

— Та ні, що ти, я вже не серджуся, — зціпив зуби господар.

Усю ніч думав Безбородий, як би помститися Делі Кая, і придумав: за лісом було озеро, про яке ходила погана слава. Подейкували, що в озері живе господиня води і що вона забирає до себе у воду кожного, хто намагається перейти на протилежний берег. Безбородий доручив юнакові перегнати отару овець через воду на другий берег озера, де була густа трава, але перегнати так, щоб вівці ніг не замочили. Делі Кая, як завжди, відповів: «Гаразд, господарю» і пішов виконувати наказ.

Делі Кая відігнав отару в гори, доручив її доглядати пастухам, а сам прийшов на берег озера, сів і чекає Безбородого.

Наступного дня прибіг господар, дивиться, а овець немає. Накинувся на юнака з кулаками:

— Ти куди подів моїх овець?

Делі Кая йому й відповідає:

— Ви ж самі наказали перегнати овець через озеро так, щоб вони ніг не замочили. От я й попросив дозволу в господині озера. Попросив від вашого імені. Вона сказала, що найгустіша трава на дні озера, і пустила овець туди попастись. «Нехай, — каже, — господар сам прийде за вівцями.» Може, я щось не так зробив? Якщо ви на мене ображаєтесь…

Стерпів Безбородий і цю образу. Стерпів, але вигадав юнакові таке завдання, що, був упевнений, не вдасться йому тепер викрутитись, сім шкур він здере з нього на очах усього села.

— За овець я на тебе не ображаюсь, якщо сама хазяйка води погодилась пустити їх на свої пасовиська, нехай пасуться, а тобі ось яке буде доручення: запряжи в мажару коней і поїдь в ліс по дрова, але, коли повертатимешся, — щоб грала сопілка, сміялись коні, а мажара танцювала хайтарму.

— Як накажете, господарю, — відповів юнак і пішов виконувати наказ господаря.

Наступного дня Безбородий наказав жителям села вийти на дорогу і бути свідками того, як він покарає дурного наймита. Вийшли люди на дорогу й стоять. Раптом з лісу виїжджає мажара, повна дров. На передку сидить Делі Кая і виграє на сопілці, коні сміються, а мажара підстрибує з боку на бік, ніби танцює. Усі люди від сміху аж за животи хапаються. Зрозумів Безбородий, що й цього разу він програв.

А ось що вигадав Делі Кая: щонайперше вирізав собі сопілку, потім зняв з коліс мажари обіддя, навантажив дров, а щоб було видно, що коні сміються, він зробив нові вуздечки, задер коням губи, так щоб було видно зуби і, всівшись на передок, виїхав на дорогу.

Весь тиждень думав Безбородий над новим дорученням, але так нічого й не вигадав, а в цей час приїхали до нього гінці з сусіднього села і запрошують разом із сім’єю на весілля. Як не хотілося Безбородому дім залишати, але звичай є звичай: якщо на весілля запросили — треба їхати. Викликає він до себе юнака і каже йому:

— Я на весь тиждень їду в сусіднє село на весілля, а ти залишаєшся в домі один. Вартуй вдень і вночі, очей з дверей не зводь. Подейкують, в лісі розбійники з’явились, коли що — поклич на допомогу селян.

Поїхав господар з сім’єю на весілля, а Делі Кая зібрав селян та й каже їм:

— Мене весь тиждень не буде вдома, то ж приходьте і забирайте все те, що у вас відібрав Безбородий.

Сказав, зняв з петель двері будинку, взяв їх собі на спину і попрошкував у сусіднє село на весілля.

День святкує Безбородий, два святкує, а на третій помітив серед гостей свого наймита. Помітив і накинувся на нього з кулаками:

— Як ти посмів не виконати мій наказ, безмозкий дурню?! Я з тебе зараз сім шкур спушу!

А Делі Кая йому й відповідає, посміхаючись:

— Та що ви, господарю! Хіба ж я міг вас не послухатись? Ви наказали мені не зводити з дверей очі. Я й не зводжу. Ось вони, двері вашого дому, — біля стіни стоять. Я їх пильніше очей своїх бережу. Ну, а якщо ви на мене образились…

Повернувся господар додому — а від нього самі лиш стіни залишились. Зрозумів Безбородий, що не перехитрити йому Делі Кая, що треба, поки не пізно, тікати з власного села. Наказав він дружині насмажити якомога більше чебуреків, покласти їх у скриню і темної ночі, переконавшись, що Делі Кая спить, запріг останніх коней, разом з дружиною повантажили скриню з харчами на віз і тихенько виїхали з села.

Їхали всю ніч і весь день, і лише пізнього вечора зупинились біля річки і вирішили підкріпитися.

Розпалили вогнище, зняли з воза скриню, відчинили кришку, а звідти вилазить Делі Кая з чебуреком у руді. Зазирнув Безбородий у скриню — а там пусто. Схопився за голову і заскиглив від люті. А юнак йому й каже:

— Бачу, господарю, ти на мене ображаєшся?

— Ображаюсь! — закричав Безбородий. — Бери мерщій батога і спусти з мене шкуру, бо я роздеру тебе на шматки!

— Ні, — каже Делі Кая, — я не буду спускати з тебе шкуру, не потрібна мені твоя смердюча шкура. Але ти, господарю, запам’ятай: ніколи не рий яму іншому, бо сам в неї упадеш.

Сказав юнак і, повернувшись, пішов назад у село, де його чекали селяни, котрі нарешті визволились від Безбородого.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up