Жив колись у місті Солхат купець, в якого був єдиний син. Хлопчик Алім виростав допитливим і цікавим. Йому все хотілося знати: чому гріє сонце, а місяць ні? Чому дме вітер, звідки в нього сила? Чому в річці вода прісна, а в морі — солона?

Коли Алімові виповнилося шістнадцять років, купець дав йому тисячу золотих монет і відправив з караваном у далекі країни. Нехай хлопець побачить світа, навчиться торгувати, примножить багатство батька.

Йшов караван та йшов — і прийшов у місто, в якому процвітало сімдесят ремесел та мистецтв. Зі всього світу люди приходили в це місто вчитися ремеслу, мистецтву створювати чудові речі.

Тут можна було навчитися писати, читати, малювати, грати на музичних інструментах, кувати залізо, стати бездоганним воїном. Раз на десять років халіф — володар міста — влаштовував конкурс: протягом сімдесяти днів всяк повинен був показати себе в усіх сімдесяти мистецтвах і, зокрема, у грі в шахи. Той, хто виборював першість, одержував скриню золотих монет і ставав головним візиром халіфату.

Жили в цьому місті уславлені ремісники, і з кожного виду ремесла були цехи, в кожного цеху був свій прапор, своя емблема, свої гостинні будинки, свої ринки. Раз на рік у місті влаштовували свято ремесел.

Зупинилися купці в гостях у ткачів і кожен пішов на той ринок, який його цікавив. А юнак вирішив оглянути місто. Іде він містом і зупинився біля саду, огородженого красивими ґратами. В саду горіло багато свічок і стояли столики, за якими сиділи юнаки і пересували хитромудрі різьблені фігурки. Зупинився Алім біля входу й запитує в охоронника:

— Скажіть, добродію, що це за люди в саду і чим вони зайняті?

— Ці юнаки, — відповідає той, — вчаться грати в шахи.

— А як вступити до цієї школи? — поцікавився Алім.

— Вступити можна, — відповідає охоронник, — але це дуже дорого коштує. Сто днів навчання коштує сто золотих! В день по золотому. Наступні дні — по два золотих за день. Треті сто днів — по три…

Увійшов Алім до саду, заплатив сто золотих і під керівництвом майстрів почав навчатися гри в шахи. Минуло сто днів, і жоден із відомих майстрів школи не міг виграти в Аліма. Староста школи викликав його до себе і вручив Диплом-фетву, в якому говорилося, що Аліму з міста Солхат присвоєно звання майстра. Йому подарували коробку з шахами, виточеними зі слонової кості. Починаючи з наступного дня Алім мав право позмагатися з кожним, хто оголошував себе майстром.

П’ять років переходив Алім зі школи в школу, опанував чимало ремесел і, коли в його гаманці залишився всього один золотий, він найнявся погоничем у караван і повернувся додому.

Батько, побачивши сина в бідному одязі, з палицею погонича в руках, був прикро вражений:

— Я дав тобі в руки багатство, гадав, що збільшиш його, а ти повернувся бідним! Краще б я роздав ці гроші голодним…

Пішли якось батько з сином по ремісничих рядах. Підійшли до ковалів, батько подивився, як вправно працює коваль молотком, та й каже:

— Треба було мені до коваля в підмайстри тебе віддати! Дивись, став би ти добрим ковалем.

Син нічого не сказав. Він підійшов до коваля, взяв у нього з рук молоток, розжарений шматок заліза і викував троянду! Навіть коваль подивувався і каже:

— Другого такого майстра у нас в місті не знайдеш…

Підійшли батько з сином до майстрів, які виготовляли музичні інструменти. Син взяв скрипку, заграв на скрипці. Взяв чантир, зіграв на чантирі, взяв саз, зіграв на сазі, взяв флейту, зіграв на флейті, а потім і каже майстрам:

— Погано звучать у вас інструменти!

Взяв він у руки дощечки, заготовлені майстрами, подивився, з чого вони варять клей і лак, і почав пояснювати їм, де їхні помилки, що вони зробили не так, як краще готувати матеріали.

Здивувалися майстри і запитують тихенько в купця, звідки, мовляв, приїхав цей великий майстер?

Ідуть батько і син повз майдан, на якому канатохідці і борці демонстрували свою майстерність. Зупинилися подивитись, як кладе на лопатки своїх суперників здоровань на ім’я Батир. Усіх він поборов, і тоді ведучий дістає з гаманця золоту монету і оголошує:

— Цей золотий я віддам тому, хто за три спроби покладе на лопатки непереможного Батира!

Не встиг батько отямитися, як син його опинився в колі. Встав він проти богатиря, неначе хлопчак проти мужчини. Взяли вони один одного за руки, а батько від страху навіть очі заплющив. Розплющує — богатир лежить на землі. Люди навіть охнути не встигли. Тричі богатир намагався подолати супротивника, але тричі опинявся на землі.

Повернувся син до батька, подає йому золотий і каже:

— Ти, батьку, боявся, що я не в змозі заробити мідної монети.

Прийшли вони додому, батько дістає зі скрині гаман з тисячею золотих і каже синові:

— Бачу, не марно ти витратив гроші, які я тобі довірив. Але ти в мене єдиний син. Наш прадід був купцем, дід був купцем, батько мій був купцем і ти мусиш продовжити справу нашого роду. Даю тобі ще раз тисячу золотих. Вирушай в дорогу і доведи, що ти гідний свого роду!

Саме на ту пору із Солхата вирушав караван багатого купця з вантажем до Китаю, і купець погодився взяти Аліма до себе в помічники, показати йому дорогу в країну Ніна, навчити вести вигідні справи з продавцями шовку.

Дорогою в країну Чіна караван проходив через рідне місто купця. Караван зробив там зупинку; купець запросив Аліма до себе в дім і познайомив його з дружиною та дочкою.

Алім як побачив дівчину, так відразу ж і закохався в неї. Через тиждень, коли караван вирушав з міста, дівчина разом з матір’ю вийшла проводжати батька і довго махала хусткою вслід каравану… А один з погоничів сказав Аліму:

— Уперше дочка нашого господаря так тепло проводжає батька, — певно старий погонич здогадався, кому так довго махала дівчина.

Вночі, коли караван проходив повз місто сімдесяти ремесел, Алім попросив старого погонича сказати купцеві, що він залишається в місті, і потайки залишив караван.

Ще кілька років навчався Алім нових ремесел. А коли в нього скінчилися гроші, вирішив повернутися додому. Пішов він на ярмарок купити собі коня і, проходячи повз майдан, почув вигук оповісника:

— О жителі нашого чудесного міста! Слухайте і не кажіть, що ви не чули! Наш халіф, нехай Аллах продовжить йому дорогоцінне життя, запросив до нас кращих шахістів світу! Завтра розпочнеться турнір, і кожен з городян, хто досяг у цій грі небесних висот, може прийти сюди, на майдан, і взяти участь в турнірі. Той, хто виграє турнір, одержить в нагороду стільки золота і коштовного каміння, скільки він важить сам. Той, хто переможе в турнірі і погодиться позмагатися із самим халіфом, той одержить в нагороду шахи самого халіфа, яким, як ви знаєте, немає ціни!

Наступного дня Алім зодягнувся у свій найкращий одяг, взяв документ, одержаний в цеху шахістів, і прийшов на майдан. Алім був сороковим у списку шахістів.

Сорок днів тривав турнір. Кращих шахістів світу переміг Алім, і настав час позмагатися із самим халіфом. Оповісник оголосив, що змагання королів триватиме до третьої перемоги!

Першу шахову партію виграв Алім, другу — халіф. Третю виграв Алім, четверту — халіф. П’ята, вирішальна, партія тривала весь день, але перемога все-таки дісталась Аліму! За блискучу гру халіф подарував Аліму свої шахи. А ще він наказав привести великого й сильного верблюда і повантажити на нього два великі в’юки золота і коштовностей.

Того дня, коли Алім одержував нагороди з рук халіфа, до міста приїхав з караваном купець, з яким Алім вирушав у дорогу. Він запропонував Аліму приєднатися до його каравану і повернутися додому.

Наступного дня з’ясувалося, що купцеві необхідно буде затриматися на деякий час у торгових справах, і він попросив Аліма очолити караван та привести його в місто купця. Купець запропонував Аліму одружитися з його єдиною дочкою і стати його спадкоємцем.

Алім, який усі ці роки не забував юної дочки купця, з радістю погодився. Купець передав для дружини лист і сказав, що він написав дружині, аби вона, очікуючи його повернення, готувалася до весілля.

Алім вирушив у дорогу і, коли до міста залишався один день ходи, він дістав з кишені листа, який чомусь не давав йому спокою. Дуже вже купець намагався догодити йому в усьому… Розгорнув Алім листа, прочитав і був вражений! Купець писав дружині про в’юки із золотом і коштовностями, наказував їй першої ж ночі вбити гостя….

Алім написав нового листа, в якому давав вказівки терміново оженити багатого гостя до повернення купця.

Безпечно діставшись міста, Алім передав лист дружині купця, зустрівся з дівчиною, яка чекала його всі ці роки.

Сорок днів тривало весілля, а на сорок перший день повернувся додому купець. Довелося йому змиритися і вибачитися перед зятем.

Через півроку Алім з молодою дружиною повернувся в рідне місто Солхат. Подивувався батько його багатим подарункам, а найбільше — молодій невістці, яка йому дуже сподобалась. Як не просив, як не умовляв Аліма батько очолити їхній купецький дім, син не погодився.

Саме в цю пору в місто Солхат з далекого Єгипту приїхав відомий лікар, великий любитель шахів. Познайомившись ближче з Алімом, він з великою охотою взяв його до себе в помічники, і через рік навчання Алім нічим не поступався своєму вчителю.

Батько дуже обурювався, що його сину не вистачає сімдесяти ремесел, тож він вирішив будь-що оволодіти сімдесят першим!

Ось саме тоді й народилося в нашому місті прислів’я, що вмілому джигіту і сімдесяти ремесел замало!