Мудрий їжачок

Кримськотатарська казка

Колись дуже давно, коли сади аж угиналися від плодів, вода в річках була чистою-пречистою, а в горах вільно випасались отари овець і кіз, жив біля Чорного моря молодий султан. Був він добрим і мрійливим. Султан міг цілими днями, стоячи на кам’янім мурі свого палацу, дивитися на море, сподіваючись побачити протилежний берег…

Якось до палацу прийшов мандрівний співак. Він настроїв дзвінкі струни саза і під звуки музики розповів про те, що на протилежному березі моря, у високому кришталевому палаці живе прекрасна царівна. Що кришталеві східці її палацу збігають просто до моря, що мріє вона про принца, який перепливе море, зійде на східці, не замочивши ніг, візьме її за руки та поведе під вінець…

Співак замовк, і ніжні звуки саза ще довго лунали під склепінням палацу. Молодий султан підвівся, підійшов до гостя й тихо запитав:

— Скажи мені, о славний мандрівцю, а як дістатися до принцеси берегом?

— О султане, — відповів йому співак, — палац цей чарівний, і двері до нього відчиняться тільки тому, хто, не замочивши ніг, перепливе море і підніметься кришталевими східцями.

Глибоко задумався султан над словами співака. І було над чим замислитись, адже в ті часи ще не існувало ні човнів, ні суден, які могли б переплисти неспокійне Чорне море. Мав султан могутні слони, витривалі верблюди, прудконогі коні, та не було чарівника, який би міг звести дерев’яний міст між протилежними берегами Чорного моря.

Думки про чарівний кришталевий палац і прекрасну царівну не давали султану спокою ні вдень, ні вночі. Тоді він розпорядився запросити до палацу вчених людей і обіцяв віддати півцарства тому, хто підкаже, як, не замочивши ніг, перебратися через море.

Багато мудреців побувало в палаці. Багато мудрих пропозицій говорили вони. Один запропонував виліпити широкі крила й перелетіти через море. Другий — впіймати десять дельфінів і прив’язати до їхніх спин пліт, третій — змайструвати величезний лук, прив’язати до кінця стріли султана і вистрілити. Але султан, хоча й був молодим, розумів, що жоден із цих способів не доправить його до кришталевих східців палацу…

Султан почав уже втрачати надію на побачення з прекрасною царівною у її кришталевому палаці, та одного разу до нього привели хлопчика. І ось що той йому сказав:

— Любий султане, моя бабуся змалку навчила мене мови птахів і звірів. Якщо дозволиш, я зберу всіх птахів і звірів, що водяться в нашому царстві, і запитаю в них, як перетнути море, не замочивши ніг.

Звичайно ж султан погодився і видав указ усім мисливцям протягом року не ходити на полювання та не тривожити птахів і звірів.

Невдовзі на березі гірського озера зібралися звірі й птахи. Зібрались, звичайно, не всі, усім би не вистачило місця там.

Зібралися найстарші, наймудріші. Хлопчик сів на березі, щоб бачити й чути птахів, які розсілися на гілках дерев: качок, гусей, лебедів, котрі плавали близько берега; вовків, лисиць, ведмедів та інших тварин, які сиділи біля озера.

Звірі й птахи дуже любили хлопчика, який добре знав їхню мову і не раз допомагав їм у біді, рятував узимку від голоду, лікував від усяких хвороб. Багато різних порад говорили мудрі з наймудріших, та на кожну з них хлопчик заперечливо хитав головою: те, що підходило звірям і птахам, не підходило людині.

Вже сонце почало хилитися до заходу, звірям і птахам саме час повертатися у свої барлоги та гнізда, а потрібного рішення вони так і не знайшли. Несподівано з лісу вибіг колючий їжачок і, розштовхуючи всіх своїми гострими голками, підійшов до хлопчика. їжак був застуджений, у нього боліли зуби і він щокроку з шумом видихав повітря та голосно кашляв: «Ках! Ках! Ках!», а хлопчикові вчувалось «Каз! Каз! Каз!», що мовою жителів цієї землі означало «Гуска! Гуска! Гуска!».

Усі сподівалися, що їжак прийшов висловити своє мудре рішення, але той напився з озера чистої води і пішов собі далі, покашлюючи й тяжко дихаючи. Розлетілися птахи, порозбігалися звірі і тільки велика жирна гуска, що мала пошкоджене крило, залишилася плавати біля берега.

Усю ніч просидів хлопчик над озером, усю ніч не зводив очей з гуски, котра дрімала на воді. Чому їжачок не раз і не двічі згадував про гуску? На що він натякав?.. А що, коли взяти дерев’яну колоду і змайструвати щось таке, що зовні буде схоже на гуску? З такими ж гострими грудьми, які розрізатимуть хвилі. З таким же хвостом, який не дасть звернути з дороги. З такими ж загребущими лапами-лопатами, що за їх допомогою колишня колода рухатиметься вперед?

Рано-вранці хлопчик примчав до палацу й розповів султану про мудрого їжака та його пораду. Султан уважно вислухав хлопчика і наказав зібрати всіх майстрів-теслярів. А ткалям наказав виткати величезне біле полотно, а малярам — намалювати на цьому полотні колоду, котра нагадувала б іуску, але в сто разів була б більшою від справжнього птаха.

Цілий рік слони зносили до берега колоди, пильщики їх розпилювали, теслярі майстрували каркас і обшивали його дошками. А щоб у щілини не протікала вода, смолярі обмазували круті боки дерев’яної гуски липучою смолою.

Коли велетенська гуска була готова, султан зрозумів, що однією парою весел такого водоплава з місця не зрушити, і наказав змайструвати ще двадцять чотири пари лап-весел та прикріпити їх з обох боків. Гуску спустили на воду, і вона легко й швидко попливла по хвилях!

Недовго збирався султан у дорогу, та перш ніж вирушити в далеку подорож морем він розпорядився відлити їжакові пам’ятник із чистого золота й установити біля входу в палац. І ще він залишив замість себе султаном хлопчика, який знав мову звірів і птахів…

Тисячі й тисячі підданих султана прийшли провести його в далеку незнану дорогу. Люди стояли на березі моря й вдивлялися в морську далечінь, поки білосніжна дерев’яна гуска з гордо піднятою головою не зникла за обрієм.

Ніхто не пам’ятає, чи повернувся султан з тієї подорожі. Можливо, прекрасна царівна не відпустила його від себе. Але

з того давнього часу люди почали будувати човни, навчилися кріпити до них крила-вітрила, щоб за допомогою вітру легко й швидко досягати протилежного берега моря. І з тієї давньої пори в тому царстві наймудрішим серед звірів вважається їжак. Щоправда, від султанового палацу давно нема й сліду, а якісь жадібні злодії темної ночі викрали золотий пам’ятник їжакові і розпиляли його на частини.

А численні нащадки того мудрого їжака нічого не пам’ятають. Очевидно, застуджений їжачок одужав, перестав покахикувати та чхати і нікому не сказав, що він і гадки не мав про гуску, коли кашляв.


Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up