Педро Злий та дід і баба

Хуан Скуштуйлиха був хлопець добрий, і найнявся він до одних діда й баби, що мало не заморили його голодом. Тільки-но сядуть їсти, як дід каже бабі:

— Прибери, стара, миску, я вже наївся.

Баба забирала миску, і Хуан лишався голодний. А дід та баба йшли до себе в кімнату й наїдалися там від пуза.

Так воно і йшлося день у день, аж поки Хуан, ледь живий, пішов до свого брата Педро Скуштуйлиха та й каже:

— Педро, я не можу більше жити в людей, до яких найнявся, бо вони мене скоро голодом заморять.

І все розповів братові.

А брат у нього був чоловік від натури злий. От Педро Злий і каже Хуанові Доброму:

— Я сам наймуся до тих стариганів і добряче провчу їх.

Сказано — зроблено. Найнявся Педро до діда й баби. От посідали вони за стіл, а дід і мовив до баби:

— Забери, стара, миску, я вже наївся.

Баба хотіла вже була забрати миску, але Педро Злий і каже:

— А я не наївся.

Та й поїв усе, що було на столі.

Так він став робити щодня, і тепер уже дід та баба мордувалися голодом.

Одного дня бабі так захотілося їсти, що вона розпалила вогнище й хотіла була підсмажити маніоку[1]. Та Педро Злий стежив за нею. Він схопив сокиру й почав бити обухом по вогнищу, примовляючи:

— Дивись, бабо, скільки я натовчу попелу! Оце стільки було в мого батька грошей — ціла купа золотих монет.

Вранці дід. змучений голодом, пішов на город, щоб попоїсти салати. Та Педро Злий почув його кроки й вибіг з дрючком у руці, вигукуючи:

— Віслюк у городі! Віслюк забрався в город!

І став лупцювати діда дрючком.

Отак Педро Злий поквитався з дідом та бабою за те. що вони морили голодом його брата Хуана Доброго.