Жив собі чоловік на ім’я Амбросіо і мав він гарний будинок. А його сусідові дуже хотілося той будинок купити.
Умовляв він Амбросіо, умовляв — і той нарешті погодився продати будинок. Але сказав:
— Я продам тобі свій будинок, тільки залишу собі в ньому одну кімнату. Ту, що в самій середині…
— Про мене, залишай,— погодився сусід.
Отак Амбросіо продав свій будинок.
Проте він був мисливець і щоночі вибирався на полювання. Перед тим заходив до своєї кімнати, брав рушницю, а тоді правився на лови. Та щоразу Амбросіо повертався, бо рушниця в нього ламалась, і він мусив лагодити її.
Отак ніч при ночі вештався Амбросіо то в кімнату, то з кімнати, бо знов і знов ламалася в нього рушниця. Він клепав по ній молотком і не давав спати новому господареві.
Кінець кінцем, тому, хто купив будинок, набридло вставати щоночі й відчиняти двері. Гукнув він Амбросіо і сказав йому в розпачі:
— Я віддаю тобі твій будинок, усе твоє майно — тільки дай мені спокій!
І пішов геть.
Отак Амбросіо повернув собі назад будинок. Гроші теж залишилися йому. Отож, коли в людини щось не клеїться, прислів’я каже, що це все одно, що рушниця Амбросіо, яка весь час ламається.
