Жив собі один чоловік, що багатьом заборгував гроші. Йому охоче давали позички, бо він усім хвалився, ніби скоро отримає спадщину. Отож він позичав гроші та позичав, а боргів не віддавав нікому. Та один швець, якому той чоловік заборгував менше, ніж іншим,— усього п'ятнадцять сентаво[1],— щодня приходив до нього, стукав у двері и щосили горлав:
— Віддай мої п’ятнадцять сентаво або скидай черевики!
Тоді чоловік, у якого назбиралося стільки боргів, і каже дружині:
— Я прикинуся мертвим, щоб ці настири нарешті відчепилися від мене.
Сказано — зроблено. Дружина заголосила над чоловіком, а він лежав і не ворушився. Позбігалися сусіди, і дружина сказала, що її чоловік помер. Прийшов шинкар, якому небіжчик заборгував вісімдесят песо, й каже:
— Нехай бог простить цьому бідоласі, як я прощаю йому свій борг.
Потім прийшов аптекар, у якого покійний позичив п’ятдесят песо, і каже:
— Нехай господь простить йому, як я прощаю свій борг.
Та ось прийшов швець і зажадав від дружини померлого:
— Віддай мої п’ятнадцять сентаво, а ні, то заберу черевики. Як не заплатиш, я роззую мерця.
А та йому:
— Невже ти справді роззуєш мого чоловіка? Хіба ти не бачиш, що він упокоївся?
А швець їй у відповідь:
— Роззую, авжеж, роззую! Як не віддаси п’ятнадцять сентаво, я піду на кладовище і там зніму з нього черевики.
Тут посходились на похорон люди, принесли труну та чотири свічки. Мерця поклали в труну, відвезли на кладовище, занесли до каплиці й там залишили, бо так роблять завжди, коли лікар ще не засвідчив смерть. Саме на це боржник і розраховував, коли прикинувся мертвим, бо він збирався втекти з каплиці й заховатись.
Та саме в той час неподалік кладовища четверо злодіїв украли повний мішок монет, і один з них, найкмітливіший, каже:
— Ходімо до каплиці — там нема нікого, й туди ніхто не зважиться прийти. Якщо там мрець, тим ліпше. На його труні ми порахуємо гроші.
Отож злодії подалися на кладовище й зайшли до каплиці. Побачивши там труну з мерцем, вони перекинули її, мерця вивалили на підлогу й почали рахувати на труні гроші. Той, хто розкладав монети на чотири однакові купки, казав:
— Тисяча тобі, тисяча мені, тисяча йому і тисяча йому…
Поділились вони отак, але в мішку ще залишилося тисяча вісімсот песо. Тоді чоловік, що прикинувся мертвим, вигукнув:
— А ці тисяча вісімсот мені!
Побачили четверо злодіїв, що мрець підводиться, дременули навтіки, покинувши золото й не пам’ятаючи себе від страху.
В цей час прийшов на кладовище швець, щоб зняти з небіжчика черевики, і побачив свого боржника не мертвого, а живого-живісінького — той саме згрібав у мішок золоті монети.
Швець йому й каже:
— Хіба ти не вмер?
— Ні, чоловіче,— відповів той.— Я тільки хотів обдурити людей, яким заборгував гроші.
А швець йому:
— Віддай мені п’ятнадцять сентаво, а то зніму з тебе черевики.
— Зачекай хвилинку,— каже чоловік.— Ось розміняю золоту монету, тоді й віддам тобі п'ятнадцять сентаво.
Та швець не захотів чекати. Поки вони отак сперечалися, четверо злодіїв трохи отямились, і один каже:
— Хай там як, а я піду заберу наші гроші. Не так легко було нам украсти те золото, щоб тепер віддати мертвякові.
Товариші побоялися супроводити його, і найхоробріший злодій пішов по гроші сам, а інші стали чекати, що з того вийде.
Прийшов на кладовище злодій, ще здалеку почув суперечку між покійником і шевцем, затремтів зі страху і кинувся навтіки. Прибіг до приятелів, які сподівалися, що він вернеться з мішком золота, і каже:
— Тікаймо, хлопці, бо там уже не один мрець, а тьма-тьмуща. Вони ділять наше золото. Кожному дали тільки по п’ятнадцять сентаво — і то не вистачило на всіх. їх там тисяч тридцять — не менше!
[1] Сентаво — одна сота частина песо, основної грошової одиниці Куби.
