Сігуте

Литовська казка

Жив собі брат, і була в нього сестра Сігуте. То була гарна-прегарна дівчина. Мали вони злу мачуху, а самі й не знали, що вона відьма. І була в тієї відьми рідна дочка — бридка, нечупара, недотепа.

Раз довелося братові поїхати на війну в далекі краї. Залишилася його сестра з мачухою одна жити. Стала мачуха поїдом їсти свою пасербицю, тяжко над нею знущатися. Сігуте робила найгіршу роботу по хазяйству, а влітку пасла худобу.

Мачуха й за людину не мала Сігуте: дівчина і їла, й спала разом з худобою у повітці. Сігуте завжди ходила з порепаними руками й ногами, замурзана, в лахмітті. А мачушина дочка сиділа на покуті, ніби гостя якась, наряджена, розцяцькована й нічогісінько не робила.

А в тому дворі була чорна собачка й чорна корівка. Обидві вони уміли розмовляти, бо давно-давно, кажуть, і тварини розмовляли. Вдома Сігуте завжди балакала з собачкою, а коли йшла доїти,— з корівкою. Отак, бувало, стане говорити то з тією, то з тією та й забуде про свою роботу. І за це мачуха на неї гнівалася. Мачусі все здавалося, що Сігуте не працює, а тільки байдики б’є.

Одного разу, коли Сігуте збиралася гнати худобу, відьма звеліла їй скинути сорочку, дала кужіль льону й грубим голосом наказала:

Пряжі напрядеш,
Полотна натчеш,
Сорочку пошиєш —
Тоді і надінеш.

Що ж мала Сігуте робити? Скинула вона сорочку, взяла кужіль льону і, плачучи, погнала худобу пасти в ліс. Пригнала на пасовище, обняла чорну корівку за шию й стала так гірко плакати та побиватися, що, здається, серце от-от розірветься.

Коли ж вона на ту сорочку собі напряде? Шкода стало корівці Сігуте, от вона їй і каже тоненьким голоском:

Ой, Сігуте-пастушечко,
Не плач, не ридай —
Витчу тобі сорочечку,
Гарну, як розмай!

Ухопила корова губами кужіль льону, проковтнула, а через якусь годину одригнула гарну полотняну сорочечку. Зраділа Уігуте — дякує та цілує корівку.

Як пригнала Сігуте череду ввечері, побачила відьма, що в неї така білісінька сорочка, й закортіло їй дізнатися, як це вона зуміла таку гарну собі сорочечку випрясти. На другий день, коли Сігуте зібралася гнати череду, відьма знову наказує їй сорочку скинути.

Дала кужіль льону і каже:

Пряжі напрядеш,
Полотна натчеш,
Сорочку пошиєш —
Тоді й надінеш.

Не встигла Сігуте вигнати худобу, а відьма уже й послала свою дочку, щоб та вислідила, як вона прястиме собі на сорочку.

Відьмина дочка заховалася за деревом і все побачила: і як Сігуте, обійнявши корову за шию, плакала, як корова кужіль льону проковтнула і як потім сорочку відригнула. Прийшла мачушина дочка додому й про все, що побачила, розповіла своїй матері. Відьма подумала: «Як за Сігуте й худоба заступається та допомагає їй, то що ж буде, коли брат повернеться? Вона йому розкаже все, покличе в свідки худобу, й тоді мені не минути лиха». І мачуха поклала собі будь-що здихатися Сігуте — надумала спалити її.

Стала відьма зі своєю дочкою копати яму в хаті під порогом. Копали цілий день і цілу ніч. На другий день, коли Сігуте зібралася худобу гнати, відьма вже не здирала з неї сорочку, а ще й приголубила дівчину. Поки Сігуте догнала череду до лісу, відьма натопила піч, вигребла жар і насипала його в ту яму, що викопали з дочкою під порогом. Потім прикрила яму хмизом, зверху притрусила соломою, а на солому землі насипала; землю розрівняла — ями наче й не було. Коли Сігуте пригнала додому череду, відьма вперше, одколи брат поїхав, стала припрошувати її до хати грубим голосом:

Йди, Сігутонько, моя донечко,
Хліб ще тепленький, красне сонечко,
Квас свіжісінький, вчора зроблений —
Їж і пий собі на здоров’ячко!

Сігуте вже зібралася йти, аж тут під ноги їй кинулася собачка. Вона все те бачила й стала попереджати дівчину тоненьким голоском:

Не йди, Сігуте, не слухай скнару —
Там під порогом повна яма жару!
За поріг ступнеш — у яму впадеш!

Тут відьма як закричить на собачку: «Чого ще ти курей у сінях полохаєш?!» Зловила її й зачинила в коморі.

Але Сігуте не зайшла до хати й залишилася жива. На другий день повторилося усе спочатку.

Коли Сігуте пригнала худобу, відьма стала її знову заманювати до хати:

Йди, Сігутонько, моя донечко,
Хліб ще тепленький, красне сонечко,
Квас свіжісінький, вчора зроблений —
Їж і пий собі на здоров’ячко!

А собачка в коморі почула це й попередила дівчину:

Не йди, Сігуте, не слухай скнару —
Там під порогом повна яма жару!
За поріг ступнеш — у яму впадеш!

Не послухала Сігуте відьми, не зайшла до хати. Відьма дуже розгнівалася на неї. Кинулася до собачки й скрутила їй передню лапку. На другий день не встигла ще Сігуте й худоби вигнати, відьма знову до неї:

Йди, Сігутонько, моя донечко,
Хліб ще тепленький, красне сонечко,
Квас свіжісінький, вчора зроблений —
Їж і пий собі на здоров’ячко!

А собачка знову попереджає:

Не йди, Сігуте, не слухай скнару —
Там під порогом повна яма жару!
За поріг ступнеш — у яму впадеш!

Відьма ще дужче розгнівалася. Кинулася до собачки й скрутила їй другу передню лапку. Так було й на третій, і на четвертий день: відьма поскручувала собачці усі лапи. На п’ятий день, тільки Сігуте пригнала худобу, відьма знову припрошує:

Йди, Сігутонько, моя донечко,
Хліб ще тепленький, красне сонечко,
Квас свіжісінький, вчора зроблений —
Їж і пий собі на здоров’ячко!

Собачка востаннє застерегла Сігуте, а відьма так розгнівалася, що підскочила до неї і вирвала язика.

На шостий день, тільки-но Сігуте пригнала худобу, відьма знову кличе:

Йди, Сігутонько, моя донечко,
Хліб ще тепленький, красне сонечко,
Квас свіжісінький, вчора зроблений —
Їж і пий собі на здоров’ячко!

Не було вже кому застерегти Сігуте. Пішла дівчина, впала в яму і згоріла. Відьма змела попіл, винесла з двору й висипала під ворітьми. Наступного дня череду погнала пасти відьмина дочка. Підійшла чорна корова до воріт і по духу відчула, що це попіл Сігуте. Лизнула вона його язиком, з рота бризнула зелена слина, а з попелу вилетіла качка…

Закінчилася війна. Брат Сігуте повертався додому. І випало йому лісом їхати. Дорогою почув він голос своєї сестри Сігуте. Зупинив брат коня і слухає. А бачити не бачить, звідкіля той тоненький голос долинає:

Ой братику-голубчику!
Мачуха-відьма під порогом яму копала,
А в ту яму повно жару насипала.
Ой братику-голубчику!
Мачуха-відьма в яму жару насипала,
Мене, сиротину, в хату закликала:
«Йди, Сігутонько, моя донечко,
Хліб ще тепленький, красне сонечко,
Квас свіжісінький, вчора зроблений —
Їж і пий собі на здоров’ячко!»
Ой братику-голубчику!
Послухала мачуху, послухала відьму:
За поріг ступнула —
У яму шугнула.
Ой братику-голубчику!
Мачуха-відьма мій попіл зібрала
І під ворітьми порозсипала.
Ой братику-голубчику!
А корівка той попіл злизала,
З рота слина зелена упала —
І зробилась я качечкою…

Брат оглядається навколо — шукає очима качечку, яка так жалібно йому виспівує. Нарешті побачив її. Став він про все розпитувати, а вона йому про все розповідати. Брат дуже розгнівався на мачуху та й надумав за сестру помститися. Намазав він товстим шаром смоли свого коня і рушив додому.

Як тільки почула відьма, що пасинок їде,— вийшла йому назустріч із золотим келихом вина. Угледів брат відьму — сплигнув з коня. Мачуха йому й каже:

— Синочку, одведи вороного, бо я його боюся.

— Кінь мій смирний, не хвицається. Торкни його, матінко, рукою, і він відступить.

Відьма штовхнула вороного, а її рука й прилипла до нього.

Тоді вона мовила братові:

— Синочку, у мене рука прилипла!

— Торкни коня другою, то й відклеїться.

Ударила другою — і друга прилипла.

— Торкни ногою — обидві відклеяться.

Тут і нога прилипла.

— Торкай другою.

І друга прилипла.

Злякалася відьма й стала проситися.

— Бий лобом — уся відклеїшся!

Відьма бах лобом — і лоб прилип. Тут брат бідолашної Сігуте й каже:

Оце тобі, оце тобі, відьмо,
Сестроньку мою кривдити!
Оце тобі, оце тобі, відьмо,
Горличку мою спалювати!

Обернувся до коня й промовив:

— Біжи, конику, куди ноги несуть, куди очі бачать, розвій, розсип відьмин мозок по усьому світу.

І помчав вороний у світи.

Ще й тепер, коли надворі мороз тріщить, — на сонці сніг іскриться. Ото відьмин мозок виблискує.

Джерело: Литовські народні казки: Збірка казок.— К., «Веселка», 1988.
Переклад: Ольга Градаускенє

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up