Той, що думає

У одному селі жив собі дуже бідний чоловік. Мав тільки хатину, де по всіх кутках вітер гуляв, хвору жінку та п’ятеро голодних діток. Його сусід-багатій, якому бідняк вчасно боргу не повернув, забрав у нього останню корівчину. Хоч як просила багатія біднякова жінка не забирати корови, хоч як плакали діти, він все одно забрав їхню годувальницю. Тоді узяв бідняк торбу за спину та й каже жінці:

— Піду між люди, може, десь влаштуюсь, на хліб вам зароблю.

Проходив той чоловік цілий день, а роботи так ніде й не знайшов. Увечері, сумний та стомлений, повертався додому. Дорогою в лісі його й ніч застала. В глибині лісу він помітив якийсь вогник. Підійшов ближче, аж бачить: на пеньку якийсь пан сидить ще й цигаркою попихкує. Чоловікові якось не по собі зробилося.

Привітався й хотів далі рушити, та незнайомець обізвався до нього:

— Чому це ти такий сумний? І куди так пізно йдеш?

— Чом же мені сумним не бути? — відповів бідняк.— Проходив цілісінький день, а в роті ще й крихітки хліба не мав. Сподівався якусь роботу знайти, але не щастить мені. Повертаюся з порожніми руками, а вдома мене виглядають голодні діти.

— Я тобі дам роботу,— каже пан. — І добре за неї заплачу. Сядь на цей пеньок і висиди на ньому три ночі. Але не дрімай, бо як дріматимеш — голову тобі зверну.

Чоловік погодився. Сидіти — робота неважка, може, дасть бог, і не засне. Сів чоловік на пеньок та й сидить. А пан — то був чорт, що в людину обернувся, — сів на сусідній пеньок і дивиться: чи не стане чоловік дрімати. «Він все одно засне,— думає чорт,— а я його — хап та й понесу до пекла».

Сидить чоловік годину, сидить другу — нічого. Опівночі опустився сон і приспав увесь ліс, дерева, птахів, комах… А коли знайшов людину, то так його обвіяв, що чоловікові аж серце розтануло. І він став мріяти про теплу постіль. Голова тільки хляп — упала на груди, а чорт помітив це, сплигнув зі свого пенька та й питає:

— Ти вже дрімаєш?

Чоловік стрепенувся, підвів голову та й каже:

— Ні, не дрімаю.

— А що ж ти робиш?

— Думаю,— каже чоловік.

— Про що ж ти думаєш? — допитується чорт.

— Думаю оце, чого більше є на землі — води чи землі.

— А як тобі здається?

— Мені здається, води,— відповів чоловік.

— Ну, подивимося, — сказав чорт і відразу подався перевірити. Поки чорт землю оббіг, поки виміряв, скільки є чого, чоловік і поспав солодко. Прилетів чорт і каже:

— Твоя правда, води більше.

На другу ніч сідає чоловік на пеньок знову. А чорт напроти нього вмостився й придивляється, чи не спить чоловік.

— Уже, певно, дрімаєш? — питає чорт.

— Ні, не дрімаю,— стрепенувся чоловік.

— А що ж ти робиш?

— Думаю,— каже бідняк.

— Про що ж ти думаєш?

— Думаю, яких дерев у лісі більше — кривих чи рівних.

— А тобі як здається? — питає чорт.

— Мені здається, кривих більше,— відповів чоловік.

— Добре, я збігаю перевірю, — і чорт зник у глибині лісу.

Поки чорт обскакав усі дерева, поки їх переміряв, уже й світати почало.

Чоловік за цей час добре виспався. Прибігає чорт — захекався, аж язика висолопив, і каже чоловікові:

— Твоя правда — кривих дерев більше.

На третю ніч знову сидить чоловік на пеньку. Опівночі став носом клювати.

— Чоловіче, та ти справді засинаєш! — зарепетував чорт радо.

Чоловік як стрепенеться та відразу й каже:

— Що це ти вигадав! Я не сплю, а думаю!

— Про що ж ти думаєш? — питає чорт.

— Думаю, що цей пень, де я сиджу, якраз посередині землі стоїть.

— Добре,— каже чорт.— Побачимо,— і тільки п’ятами блиснув: подався міряти. А чоловік добряче-таки за цей час виспався.

Прилетів чорт, упав стомлений і каже:

— Одну половину землі оббіг, треба б другу оббігти, та якщо ти досі правду казав, то я й тепер тобі вірю. Хай буде так, як ти кажеш. А що ти ні разу не заснув, то виграв. На тобі торбинку золота,— і чорт простяг чоловікові торбу золота.— Тепер можеш іти додому.

Приніс бідняк те золото до своєї хати, і з того часу його родина вже не голодувала.

Якось надумав чоловік чортове золото переміряти. Послав до сусіда мірку позичити.

Багатія взяла цікавість — що той бідняк може міряти, коли в нього нічого немає. І вимазав багатій мірку дьогтем.

Переміряв бідняк чортове золото й повернув мірку сусідові. Той дивиться, а в ній на дні дві золоті монети прилипли. Багатій відразу ж подався до сусіда та й питає, де це той грошей набрав.

— Вже ж не вкрав,— каже бідняк. — У лісі заробив. — І все чисто розповів, як він те золото в лісі заробляв.

Багатій ледве не вмер од заздрощів. Так йому закортіло ще більше розбагатіти, що він ледве дочекався вечора й подався до лісу. Зустрів у лісі пана та й каже йому, що заробітку шукає. Пан і йому велів сісти на пеньок і не дрімати, бо як задрімає, голови позбудеться.

Багатій собі й думає: хіба це робота — на пеньку посидіти і за те мішок золота мати.

Та недовго йому довелося на тому пеньку сидіти. Як завів, як завів позіхати — мало щелепи не вивихнув. А потім захропів на весь ліс.

Чорт як плигоне зі свого пенька та як крикне йому над вухом:

— Чи ти спиш?

— Ні, не сплю,— каже, прокинувшись, чоловік.— Тільки трошки покуняв.

А чорт цього тільки й чекав. Хап багатія за комір, звернув йому в’язи, усівся верхи і, як на рисаку, поскакав прямісінько в пекло.