Три сестри

Жило собі три сестри. Наймолодша була не така розумна, як старші, то вони й кривдили її ще й дурненькою прозивали.

В найстаршої сестри був маленький синок.

Раз пішли старші сестри на річку прати і взяли з собою дитину купати. Прийшла до них дурненька та й каже:

— Сестрички, навіщо ви його так миєте-вимиваєте? Побачать лебеді, подумають, що їхня дитина, та й занесуть.

Сестри нічого дурненькій не відповіли. Викупали хлопчика — він такий білий-білісінький став, поклали на березі й почали собі прати.

А в цей час прилетіла відьма, обернулась лебедем і вкрала дитину.

— Де дитина?! Де дитина?! — загукали вони.

— Казала ж, не купайте так набіло,— озивається дурненька. — Коли ви прали, прилетіла відьма, обернулась лебедем і вхопила дитину.

— Піду я дитину шукати,— каже середульша сестра. Відрізала вона шмат сала, півпаляниці і рушила в дорогу. Прийшла вона в країну, де росте багато груш, яблунь, вишень — а там аж гілля вгинається від плодів.

— Дівчинонько-голубонько, потруси мене, щоб легше було мені гілля тримати,— просить груша.

— Ніколи! — відказала дівчина й мерщій далі.

Аж тут яблуня просить:

— Дівчинонько-голубонько, потруси з мене яблука, щоб легше було мені гілля тримати.

— Ніколи! — відказала сестра й подалася далі.

Іде, іде та й приходить до печі, а там повно пирогів.

— Дівчинонько-голубонько, витягни з мене пироги, щоб не пригоріли,— просить піч.

— Ніколи! — відрізала сестра й пішла собі далі.

Аж зустрічає вона рябу корову на пасовиську.

— Дівчинонько-голубонько, видій мене, щоб легше було мені ходити,— просить корова.

— Ніколи! — відповіла вона і пішла далі.

Іде вона та й іде. Уже й темніти почало. Запримітила дівчина вогник і звернула туди. Незабаром підійшла до хатини, а в ній коло дверей піч стоїть. На печі муркоче великий смугастий кіт, на долівці лежить купа дров. У кутку, на ослоні, простяглася відьма, а біля неї дитина.

Побачила відьма гостю й каже:

— Дочко, пошукай мені в голові. Як руками не хочеш, то візьми в кутку тріску.

Вибрала сестра тріску в кутку і стала відьмі в голові шукати.

А відьма дрімала, дрімала та й заснула. Тоді сестра схопила дитину й давай тікати. Прокинулася відьма, сіла верхи на рогача і ну доганяти сестру з дитиною. А та вже встигла з дитиною до корови добігти. Тут вона й почула, що відьма наближається. Прибігла до корови і просить її, благає:

— Корівко рябесенька, оборони мене од відьми!

— Не схотіла мене подоїти — не буду тебе й захищати,— відмовилася корова.

Прибігла втікачка до печі:

— Піченько, піченько, оборони мене од відьми!

— Не витягла пирогів — не буду тебе захищати, — відмовилася піч.

Прибігла втікачка до яблуні:

— Яблунько, яблунько, оборони мене од відьми!

— Не схотіла потрусити яблук — не буду тебе захищати,— відмовилася яблуня.

Прибігла втікачка до груші:

— Грушенько, грушенько, оборони мене од відьми!

— Не схотіла потрусити груш — не буду тебе захищати,— відмовилась і груша.

Наздогнала відьма втікачку й відняла дитину.

Вернулася сестра без дитини й про все розповіла рідним. Тут і дурненька подала голос:

— Коли б ви тільки дали мені сала й хліба, то я б принесла дитину.

Подумали сестри, подумали й сказали:

— Ну що ж, іди.

Дали сестри дурненькій шматок сала та півпаляниці і вирядили в дорогу.

Іде собі дурненька, іде, їсть сало з хлібом. Підходить до груші.

— Дівчинонько-голубонько, потруси мене, щоб легше було мені гілля тримати,— просить груша.

— Які ж у тебе гарнесенькі груші! — здивувалася дурненька. І стала трусити грушу. Натрусила стільки, що мало їх і на дереві лишилося. Набрала повний фартух, іде, їсть — аж за вухами лящить. Згодом підійшла до яблуні.

— Дівчинонько-голубонько, потруси мене, щоб легше було мені жити,— просить яблуня.

— Ой, які ж прегарні яблучка,— здивувалася дурненька. Потрусила дерево, замалим усіх яблук не позбивала. Набрала повний фартух яблук, іде собі, смакує.

Ось і піч недалеко.

— Дівчинонько-голубонько, витягни з мене пироги, щоб не підгоріли,— просить її піч.

— О, які чудові пироги тут печуться! — здивувалася дівчина, заглянувши в піч.— Добре, пічечко, я зараз.

Вийняла пироги з печі й наклала собі повний фартух.

От стріла корову.

— Дівчинонько-голубонько, видій мене, щоб легше було мені ходити,— просить корова.

— Добре, рябенька, видою, теплого молочка покуштую,— відповіла дурненька.

Подоїла вона корову, напилася молока та й рушила собі далі.

Іде вона та йде, от уже й темніти почало. Дісталась нарешті до хатинки, в якій відьма жила. Відьма розляглася на ослоні й дитину біля себе тримає. Побачила гостю та й каже:

— Пошукай, дочко, мені в голові. Як руками не хочеш, то візьми тріску в кутку.

Вибрала дурненька тріску і почала в голові відьми шукати. Відьма дрімала, дрімала та й заснула. Тоді нашкребла дівчина глини з долівки, заліпила відьмі очі, котові дала того сала, що не доїла, взяла дитину й ну тікати. Прокинулася відьма, зіскочила з ослона, але ніяк очей не може розплющити. Утямила, що очі глиною заліплені, та як заверещить:

— То це та нечиста сила, що була тут, очі мені заліпила! Котику-голубчику, порятуй мене!

— Ніколи, ніколи,— промуркотів кіт,— сало їм. Сало їм…

— Потім з’їси, котику! Мерщій до мене, глину з очей сколупай!

— Ніколи,— знову промуркотів кіт.— Сало їм! Тільки-но з’їм, тоді й сколупаю.

Мусила відьма чекати, поки кіт сало з’їсть. А коли кіт глину з її очей сколупав, відьма сіла верхи на рогача й погналася за дурненькою. Дівчина встигла мало не до корови добігти. Чує — аж відьма її вже доганяє. Прибігла вона до корови, благає:

— Корівонько рябесенька, оборони мене од відьми!

— Ти мене послухала, то і я тобі допоможу,— каже корова. Стала вона на дорозі і ну відьму рогами колоти, не давати їй верхи на рогачі далі їхати.

Тим часом дурненька прибігла до печі:

— Пічечко, пічечко, оборони мене од відьми!

— Ти мене послухала, то і я тобі допоможу, — відповіла піч і стала черепками та уламками цегли шпурляти, не пускати відьму далі їхати.

Прибігла дурненька до яблуні:

— Яблунько, яблунько, оборони мене од відьми!

— Ти мене послухала, і я тобі допоможу,— відповідає яблуня і ну відьму гіллям бити, не пускати її далі їхати.

Прибігла дурненька до груші:

— Грушко, грушко, оборони мене од відьми!

— Ти мене послухала, то і я тобі допоможу,— сказала груша і загородила відьмі дорогу, гіллям її відштовхує.

Відьма уже зовсім знесиліла, впала під грушею та й посиніла.

А дурненька здоровісіньку дитинку принесла щасливій матері.