Один кріпак дуже ненавидів ланового й хотів йому помститись. Якось узяв він на полі соломинку й окрутив нею пальця. Лановий побачив — щось жовтіє на пальці у кріпака, та й питає:
— Що ти, чоловіче, знайшов?
Кріпак засунув руку за пазуху та й відповідає:
— Не скажу.
Лановий йому:
— Можеш не казати, я й так знаю.
— А що ж то?
— А те, що панночка із маєтку тут проходила й згубила золоту обручку, ти знайшов і мовчиш. Ось я піду до пана й поскаржуся, що ти знайшов обручку й не хочеш її віддати — буде тобі.
Веде лановий кріпака до пана та все просить:
— Я перший побачив обручку, то поділімо винагороду за знахідку пополам.
— Згоден,— каже кріпак.
Коли вони прийшли до маєтку, лановий сказав панові, що вони знайшли обручку його панночки. Пан питає:
— Хто із вас знайшов обручку?
— Я побачив, а він схопив,— заверещав лановий.
— Тоді я вам дарую по бику!
Кріпак каже:
— Я не візьму цієї нагороди. Мої діти не звикли їсти м’яса, а тепер як звикнуть, то де я їм того м’яса наберу?
Лановий шепче:
— Бери, бери, я у тебе відкуплю!
— Ну, так я вам дам до діжці пшениці!
Кріпак знову не погоджується:
— Діти звикнуть пироги їсти, а де я їм борошно братиму?
Лановий знову каже:
— Бери, бери, я в тебе відкуплю.
Нарешті вони домовилися.
— То де ж та обручка? — питає пан.
Кріпак відповідає:
— Ніякої обручки я не знаходив — то я соломинку намотав на палець!
Пан розгнівався й велів обом по двадцять п’ять нагайок дати. Лановому першому відлічив. Хотів відшмагати й кріпака, але той каже:
— Але ж я половиною своєї винагороди за знахідку йому поступився!
Так кріпак помстився лановому.
