Чабанський пес

Молдавська казка

Мав один чабан отару овець, котру стеріг старий відданий собака. Чимало ведмедів і вовків знищив на своєму віку невтомний вартовий. Та ось з деяких пір ослаб Почала облазити на ньому шерсть, важко стало підводитися з землі. Побачив чабан, що скоро втратить надійного охоронця, знайшов десь цуценя і став привчати його охороняти отару. Цуценя підросло і вже гарчало на старого пса. Зле та ненависне, воно боялося залишитись голодним. Якось те цуценя потерлось чабанові об ноги, облесливо вигнуло дугою спину та й каже:

— Прогнав би ти, хазяїне, старого пса. Він тільки дарма харчі переводить. Краще хай мені більше буде, я швидше виросту, сили наберуся. Адже ти надієшся на мене в майбутньому. Хай старий хвіст забирається куди хоче, годі чекати з нього користі.

Чабан послухав молодого лакизу і почав прискіпуватись до старого пса: то не так гавкнув, не так вильнув хвостом. Спочатку лише покрикував, а тоді й за дрючка взявся. Побачив неборака, що не життя йому більше в господаря, понурив сиву голову та й побіг світ за очі. Біг він та й прибіг до дрімучого лісу. Метнувся туди- сюди, шукаючи їжі, але нічого не роздобув.

Від голоду та марної біганини старий пес зовсім підупав на силі. Тиняючись по лісу, надибав самотню хатину, зайшов до неї, сів на ослін і задумався: «Ось як підвело мене те кляте цуценя. Доведеться, мабуть, з голоду здохнути».

Сумує пес, клене свою долю, аж раптом бачить у вікно: по стежці до хати суне вовчисько. Підійшов сірий до вікна і питає:

— Гей, хто ти такий?

— Я швець, — відповідає пес.

— А що ж ти вмієш шити?

— Чоботи, черевики, все, що можна зробити із шкіри.

— Оце добре. Я давно хотів замовити чоботи, та не було в кого.

— А шкіра в тебе є?

— Нема. А якої треба?

— На підошви — телячу, на передки свинячу, а на халяви — гусячу.

— Отже, домовились. Пошиєш мені чоботи.

— Пошию, куме, тільки притягни мені живе теля. Я сам з нього шкуру здеру, сам і вичиню.

— Буде так, як ти кажеш.

Метнувся вовк по полях і приволік молодого бичка.

— Цей підійде?

— Саме враз. А днів через три мені знадобиться порося.

Вовк почимчикував на полювання, а пес заходився біля бичка. Поїсть, відпочине, води нап’ється і знову трудиться. За три дні ледве впорався з бичком.

Вовк, мріючи про нові чоботи, дотримав обіцянки і на третій день приволік здоровенного кабана.

— Глянь, куме, згодиться на передки?

— Кращого й не треба.

— А коли ж чоботи будуть готові?

— Принеси ще чотирьох гусей на халяви — і через три дні — ти в нових чоботях.

Втішився вовк і на другий день притягнув чотирьох гусаків, а сам не може дочекатись, коли взується в нові чоботи. Крутиться, вертиться, ніяк собі місця не знайде. Хитрий пес тільки й знає, що їсть та висипляється. Набридне свинина, смакує гусятину, а тут ще й джерело під боком — рай та й годі. Пес помолодів, набрався сили, шерсть на ньому стала вилискувати. Прийшов умовлений день, і вовк прибіг по чоботи:

— То готові мої чоботи?

— Яких ще тобі чобіт, розбишако? — вилетів пес із хатини.

Від несподіванки вовк аж на хвоста присів, а пес кинувся на нього і вп’явся зубами в загривок. Від болю й образи вовк заскиглив так, що на місце бійки позбігались вовки з усього лісу. Пес не розгубився і почав шматувати всіх підряд, тільки клоччя летіло на всі боки. Як хватоне зубами, зразу трьох мов не було. На той гвалт прибіг вовчий цар. Глянув на ту бійку і залементував :

— Досить ганьби! Вовки, до мене!

Відступили сіроманці, а цар ну їх лаяти:

— Гей, ви, недоумки! Навіщо зв’язалися з тим собацюрою? Хіба не бачите, який він сильний та спритний? Чи, може, вам життя набридло? Він легко всім горлянки перегризе, і сліду вашого не стане. Ідіть задобріть того пса, дайте йому грошей і чого він захоче, хай лише забирається звідси до дідька, бо не буде нам від нього спокою.

Побігли до пса чотири вовки:

— Ваша величність, скільки вам заплатити чи яку послугу зробити, щоб ви покинули цей ліс?

— Викрадіть дві вівці з отари мого колишнього хазяїна, і нічого мені від вас більше не треба.

Це сподобалось вовкам. Побігли вони під гору, куди направив їх пес, і недалеко від отари почали завивати та клацати зубами. Молодий пес з переляку як чкурне в долину, тільки його й бачили. Бідний чабан з одною герлигою не міг справитися з чотирма вовками. Він свистів, улюлюкав, та все даремно. Хижаки кинулись до отари, схопили двох овець і подались до лісу. Тут назустріч вибіг старий пес, накинувся на вовків і почав їх шматувати зубами, ледве ті живими вирвались.

Ну й зрадів чабан, побачивши, як розправився з вовками його старий пес. Приголубив його, нагодував, а коли повернувся молодий пес, відлупцював його і прогнав геть. Знову, як і раніше, стало добре жити в чабана старому псові. І чим старішим він робився, тим краще доглядав його чабан. А коли настав час шукати іншого пса, чабан знайшов такого, що був схожий на старого: пильно стеріг отару і не боявся вовків.

Переклад: Михайло Цехмейструк

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up