Жив колись на світі один чоловік, і мав він три сини. Вони повиростали високі, стрункі та здорові, але ніколи не тяглися до роботи. їхній батько день у день і рік у рік працював на винограднику, в садку, на городі, порався у хаті. Все життя він піклувався про синів, годував їх і зодягав, а вони, тільки-но припече сонце, так одразу ж і ховаються в затінок крислатих дерев або мчать стрімголов на Дністер купатися, і ніяка робота їм на думку не йде.
Добре оброблений і доглянутий батьком, виноградник і садок давали восени щедрий урожай. Щороку господар збирав гори соковитих грон винограду та запашних яблук. Словом, і виноградник, і садок, і город були для родини справжнім скарбом.
Так минали день за днем, рік за роком. Та ось батько постарів, його борода стала біла-біла, мов сніг. Побачивши, що старість забирає останні сили, що вже немає в нього снаги вести господарство і піклуватися про синів, батько вирішив передати їм у спадщину той скарб, який здобув у важкій повсякденній праці. І надумав батько розкрити перед синами велику таємницю.
Одного дня покликав усіх трьох синів до свого ліжка й каже їм таке:
— Любі сини мої, скільки я жив, стільки й піклувався про вас, працював дні і ночі, і ось тепер, на схилі свого віку, не можу залишити вам ніякої спадщини, окрім цієї хати, виноградника, садка та городу. Але запам’ятайте, що у винограднику закопано справжній скарб — горщик із золотом. Копайте виноградник — і ви знайдете схований там скарб. І тоді все життя будете і здоровими, і багатими.
Сини в один голос запитали батька:
— А де саме закопано той скарб?
— Не пам’ятаю, — відповів батько, — я закопав його ще в молодості. Пригадую тільки, що не дуже глибоко. Беріть заступи, перекопуйте від куща до куща, від межі до межі — і знайдете.
Невдовзі старий батько помер. Залишилися сими самі.
Після смерті батька найменший із синів, що був найкмітливіший і найрозумніший серед них, якось каже старшим:
— Ось нема кому дати нам і шматка хліба. Ви пригадуєте, що нам сказав тато перед смертю? Давайте скопаємо виноградник, може, знайдемо скарб, і тоді нам буде і на хліб, і до хліба.
Наступного дня усі троє підхопилися раненько, кожен узяв по великому заступу, щоб можна було скопати якомога більше, і заходилися рити на винограднику землю. Копали то в одному місці, то в іншому, понагортали цілі купи землі на винограднику, копали на городі і в садку, але так нічого і не знайшли. Ох і зажурилися сердешні брати!
— Якщо ми й далі отак безладно ритимемо, то ніякого скарбу не знайдемо. Давайте копати землю всю підряд, — зауважив найменший брат.
Узяли хлопці знову до рук заступи й заходилися копати город якомога старанніше і ретельніше, бо дуже кортіло їм знайти отой заповітний горщик із золотом.
Так вони копали цілий день, копали і другий та третій, але на скарб не натрапляли.
Десь у кінці городу найстарший брат загородив заступ глибоко в землю і раптом наткнувся на кам’яну брилу. У менших братів аж серця стрепенулися.
Взялися вони дружно викопувати той камінь, а коли зрушили його з місця, то з-під нього забило джерельце чистої та холодної води.
Побачивши, що джерело булькає водою, а горщика так і немає, середульший брат і каже:
— Не журіться, любі мої братики, давайте зробимо з цього джерела глибоку криницю, бо поблизу немає жодного колодязя і нам доводиться далеко і важко носити воду.
Відсунули вони кам’яну брилу, виклали з каміння цямрину, спорудили коловорот, прорили рівчачок, щоб вода стікала, і вийшла чудова криниця, та з такою доброю водою, що п’єш і ще хочеться. Вся околиця ходила тепер сюди і брала смачну воду з цієї криниці.
Хлопці щиро захопилися роботою, перекопали всю землю від куща до куща на винограднику, під кожним деревом у садку, скопали увесь город уздовж і поперек, але так ні до чого й не докопалися. Навіть усі надії знайти втратили.
Аж ось найстарший брат, який завзято копав город, розігнувся і, не випускаючи з рук заступа, каже:
— Зараз саме час сіяти і саджати городину. Щоб не була наша праця марною, давайте й ми засіємо свій город. Щось та вродить.
Засіяли вони город так само, як колись робив їхній батько, потім своєчасно прополювали сходи та поливали джерельною водою. І ось діждалися врожаю: виноградник, садок і город уродили так, як не родили ніколи доти.
Зібрали брати багатий-пребагатий урожай, поділили між собою і знову заходилися копати землю.
Середульший брат і каже:
— Гей, хлопці, даремно ми оце працюємо, самі ж бачите, що не знаходимо ніякого скарбу.
Йому відповів найменший з братів:
— А я, здається, вже зрозумів, що хотів сказати тато. Скарб — це праця: працюєш — збираєш багатий урожай, не працюєш — не маєш нічого.
Тоді всі брати зрозуміли, що батько сказав дуже глибокі й мудрі слова.
Оце й був той скарб, який прагнули вони знайти.
— Працюємо ми не марно, не даремно, — усвідомили брати й відтоді працювали на землі старанно і справді завзято. Праця ніколи не буває марною і завжди віддячує нас щедро, з лихвою.
