Давним-давно на березі одного великого моря жив хлопчик. Із ковили побудував він собі
курінь, харчувався травою-перстачем і запивав її простою водою.
А на іншому березі моря, у степу, щасливо й у достатку жив багатий князь. У нього було багато худоби і слуг.
І біля того ж моря, у великій печері на гребені Срібної гори жив лама зі своїми п’ятьма учнями.
Якось князь запросив ламу до себе в гості. А той давно задумав обманом заволодіти старшою дружиною князя. Прийшовши до князя, він зробив обряд жертвоприношення вогню і під виглядом святої води дав молодшій дружині багатія сонного зілля.
Коли він пішов, жінка почала без упину позіхати і сказала, що їй хочеться спати.
Князь здивувався:
— Що за чудасія? Не було випадку, щоб молодша дружина спала вдень.
І він вирушив до лами.
— О ламо, що зціляє багатьох, завітай, будь ласка, до мене. Моя молодша дружина ніколи вдень не спала, а сьогодні раптом заснула.
Лама встав і вийшов слідом за князем:
— Я, мабуть, можу допомогти вам. Але ви повинні виконати усе, що я скажу.
— Гаразд, — відповів князь.
— От що я скажу вам, князю. Ваша старша дружина — відьма; вона збирається з’їсти молодшу дружину. Тому посадіть її у скриню, набийте її золотом, сріблом і шовком, забийте цвяхами і киньте в море.
Князь повірив ламі, посадив старшу дружину у скриню, набив її золотом, сріблом, шовками і кинув у воду.
А лама повернувся додому і сказав своїм учням:
— Ідіть до берега моря і чекайте, коли припливе червона скриня. Витягніть її з води і несіть до моєї печери. Але пам’ятайте: відчиняти скриню не можна, у ній — відьма.
Учні, як їм наказав лама, попрямували до берега моря і почали чекати, коли припливе червона скриня.
Але першими побачили дружину князя не вони, а той самий хлопчик, що жив на березі моря. Він копав перстач і раптом помітив, як по воді пливе скриня. Хлопчик підбіг, витяг її на берег і відчинив.
У ній виявилися золото, срібло, шовк. І раптом зі скрині вийшла небачена красуня.
— Хто ви така і чому плаваєте у скрині? — запитав її юнак.
— А що ж мені робити? Князь і лама сказали, що я відьма, і вирішили погубити мене. Давай жити разом, — сказала красуня.
— О, як добре, звичайно! — зрадів хлопець.
— У тебе є що покласти до цієї скрині? — запитала жінка.
— Ні, — тихо відповів хлопець, глянувши на свій курінь з ковили.
Там стояв злий рудий собака.
Жінка побачила його і мовила:
— Приведи собаку.
Хлопець привів собаку і посадив його до скрині, а потім набив її ковилою і травою і заколотив. Потім він кинув скриню у воду і зажив удвох із красунею.
А скриня із собакою пливла, пливла і нарешті припливла до того берега, де сиділи учні лами. Ті обережно витягли скриню з води і принесли до печери.
Лама дуже зрадів, смакуючи радість побачення з красунею. Він вирішив відчинити скриню вночі і сказав учням:
— Приготуйте найкраще частування і принесіть сюди. А самі трохи раніше лягайте спати. Уночі я відчиню скриню і буду перетворювати відьму на жінку. Ви ні в якому разі не повинні входити сюди. Навіть якщо жінка буде плакати і кричати, усе одно не заходьте.
Учні приготували їжу і принесли до печери. Лама скликав їх і наказав знову:
— Якщо почуєте вночі, що хтось плаче і кличе на допомогу, не здумайте заходити сюди.
— Зрозуміло, — сказали учні, вклонилися своєму вчителю і полягали спати біля печери.
Уночі лама обережно відчинив скриню, витяг ковилу і траву, але ні золота, ні срібла, ні красуні він там не знайшов.
— Що за дива? — розгнівався лама і почав бити по скрині ціпком.
Раптом відтіля вискочив рудий собака і кинувся на ламу. Той несамовито закричав і почав кликати своїх учнів. Але на його лемент ніхто не прийшов.
Рудий собака заричав і вп’явся в горло лами.
Уранці учні закип’ятили чай і понесли його своєму вчителю. У печері, вчепившись у вже мертвого ламу, лежав рудий собака.
І учні зарили мертвого ламу на тому самому місці, де його загриз собака.
— Щира правда, що лихе замислиш — сам потрапиш у пастку, — міркували вони. — Якби вчитель не заборонив нам входити, ми змогли б відтягнути від нього собаку.
По цих словах вони розійшлися і зажили спокійно, добре і щасливо.
