Жила собі дівчинка. Звали її Айога. Всі любили Айогу й казали, що кращу за неї годі й шукати по стійбищах.
Запишалася Айога. Стала частенько милуватися собою. Дивиться на себе — надивитися не може. То в мідному начищеному тазу бачить себе, то своїм відображенням у воді милується.
Нема коли дівчинці й удома поратися. Одне тільки — на себе задивляється.
Одного разу мати каже їй:
— Принеси-но водиці, доню!
Айога на це:
— Та я ж можу в воду впасти!
— А ти за кущик тримайся,— каже мати їй.
— Руки подряпаю.
— Рукавиці надягни.
— Порвуться,— каже Айога.
А сама все в мідний таз вдивляється — яка-то вона гожа.
— Порвуться твої рукавиці — голкою заший.
— Голка зламається.
— Візьми грубшу голку.
— Пальця вколю.
— А ти наперстка вдягни.
— Наперсток дірявий.
Тут сусідська дівчинка каже матері Айоги:
— Ану лишень я по воду піду!
Пішла на річку й принесла води.
Замісила мати тісто, поробила коржі. Спекла їх на огнищі. Побачила Айога коржі та й ну просити:
— Дай мені коржа, мамо!
— Гарячий він, руки попечеш,— відказує мати.
— А я рукавиці надіну!
— Рукавиці мокрі.
— Я їх на сонці висушу.
— Пересохнуть та пожолобляться.
— Я їх м’ялкою розімну.
— Руки заболять,— відказує мати.— Навіщо ж тобі, доню, трудитися, красу свою нівечити? Ліпше я коржа тій дівчинці віддам, яка рук своїх не пошкодувала.
Взяла мати коржа й віддала сусідській дівчинці.
Розсердилась Айога. Пішла на річку, сіла на березі й задивилася на своє відображення у воді. А сусідська дівчинка стоїть поряд і коржами ласує.
Аж слинка покотилася в Айоги. Зиркає вона спідлоба на дівчинку. Шия в Айоги витяглася, стала довга-довжелезна.
Каже дівчинка Айозі:
— Бери коржа, мені не шкода!
Ой, як розлютилася Айога! Аж побіліла від люті, пальці розчепірила, замахала руками — і руки, в неї стали крилами.
— Не треба мені нічого-го-го! — загукала Айога.
Не втрималась Айога на березі. Шубовснула у воду і вмить обернулася на гуску.
Плаває і галасує:
— Ах, яка я гарна! Га-га-га! Ах, яка я гарна! Га-га-га!
Плавала вона, плавала, поки й говорити одвикла. Всі слова позабувала. Тільки ім’я своє не забула, щоб ні з ким, бува, її красуню, не переплутали. Як побачить людей — галасує:
— Айо-га-га-га-га! Айо-га-га-га-га-га!