Був собі колись староста, такий лихий та несправедливий, що гіршого й не знайдеш.
Якось прийшов до нього чорт та й каже:
— Заберу я тебе з собою. Я вже стільки чув від людей: «Хай би того старосту чорт забрав!» Тому доведеться тобі піти зі мною. Бо ти справді такий лихий та несправедливий, що гіршого й бути не може.
— Якщо ти слухатимеш усе, що люди кажуть, то не знатимеш, де правда, а де брехня,— відповів староста.— Та коли ти такий, чемний, що виконуєш усі їхні бажання, то, може, я й цього разу викручусь.
Староста був меткий на язик, а чорт не дуже злий. Кінець кінцем вони погодились на тому, що підуть разом селом і коли почують, як хтось спересердя побажає іншому, щоб того чорт забрав, то чорт забере його замість старости.
— Добре, але тільки в тому разі, як бажання буде висловлене від щирого серця,— поставив умову чорт.
Найперше вони зайшли до хати, де жінка збивала масло. Побачивши чужих, вона зацікавлено витріщилась на них. І не помітила, як порося, що нипало біля неї, устромило рильце в масницю. І так йому сподобалась сметана, що воно й випило її всю.
— Ну, нема гіршої ненажери за свиню! — крикнула жінка й вилаялась: — Хай би тебе чорт забрав!
— От і бери порося! — сказав староста чортові,
— Ти справді повірив, що ця жінка рада подарувати мені порося? — спитав чорт.— Що ж тоді вона заколе на Новий рік? Ні, це було сказане не від щирого серця.
Зайшли вони до другої хати, а там дитина саме зробила якусь шкоду.
— Ох, нема вже в мене сили! — закричала мати.— Весь час треба пильнувати за цим малим бешкетником. Хай би тебе чорт забрав!
— От і бери дитину! — втішився староста.
— Ні,— сказав чорт,— коли мати лає свою дитину, то не від щирого серця.
Пройшли вони ще трохи й побачили, що назустріч ідуть двоє селян.
— Бачиш, он суне наш староста,— сказав один із них.
— Хай би його чорт живцем забрав, як він уже нам допік,— сказав другий.
— Оце вже сказано від щирого серця,— мовив чорт.— Ходи, голубе, зі мною.
І цього разу старості не допомогло ніяке хитрування.
