Одній господині треба було пастуха. Ось іде вона дорогою і зустрічає ведмедя.
— Куди ви йдете? — питає він.
— Та йду шукати собі пастуха,— відповідає господиня.
— Може б, ви мене взяли? — питає ведмідь.
— Узяла б, якби ти вмів скликати худобу,— каже жінка.
— Умію: б-р-р-р! — реве ведмідь.
— Ні, такого пастуха мені не треба,— каже жінка.
Іде вона далі і зустрічає вовка.
— Куди ви йдете? — питає вовк.
— Та йду шукати собі пастуха,— каже жінка.
— Може б, ви мене взяли? — питає вовк.
— Узяла б, якби ти вмів скликати худобу,— каже жінка.
— Вмію: у-уа-а! у-уа-а! — виє вовк.
— Ні, такого пастуха мені не треба,— каже жінка.
Іде вона далі і зустрічає лиса.
— Куди ви йдете? — питає він.
— Та йду шукати собі пастуха,— каже жінка.
— Може б, ви мене взяли? — питає лис.
— Узяла б, якби ти вмів скликати худобу,— каже жінка.
— Вмію: минь-минь, бир-бир, кізю-кізю! — гукає лис ніжним, ласкавим голосом.
— Гаразд, будеш у мене пастухом,— каже жінка і посилає його стерегти худобу.
Першого дня свого пастухування лис із’їв козу, другого дня — вівцю, з третього — корову.
Вернувся лис увечері додому, а господиня й питає його, де він дів її худобу.
— Голови в річці, а ноги в лісі,— відповідає лис.
Господиня саме збивала масло. Почула вона лисові слова і подумала, що треба самій подивитися, де ж та худоба. Поки її не було в хаті, лис заліз у масницю й вихлебтав усю сметану. Як повернулася господиня та побачила, що лис зробив, то витягла з масниці копистку і замахнулась нею на лиса. Але зачепила тільки кінчик хвоста.
Відтоді в лиса кінчик хвоста білий.
