Густекова біда

Польська казка

Коли це було, ніхто вже гаразд цього і не знає. Жили в селі Високому два брати. Старшого брата звали Кароль, меншого — Густек.

Старший брат жив у гарному мурованому будинку, мав велике господарство, кілька пар коней, чимало худоби, тримав двох наймитів і наймичку.

А Густек жив у глиняній халупі, мав лише клаптик поля, та й те на пагорбі, геть усе всипне камінням. Коняка в Густека була тільки одна, ще й сліпа на одне око, і до того ж ледве ноги тягла.

Не диво, що Густекові діти завжди були голодні. Як його нагодуєш таку сім’ю, коли п’ятеро просять їсти?

І в господарстві Густекові не щастило: то корова здохне, то свиня, а то раптом перестануть нестися кури, хоч голодні дітлахи щодня чекають не дочекаються тих яєць.

Тяжку Густекову долю знали в усьому селі. Якщо комусь не велося в господарстві, завжди казали:

— Не інакше, як Густекова біда на нього напала.

Деякі жаліли Густека:

— Шкода чоловіка! Працює як віл, а нічого не має.

А дехто тільки рукою махав:

— Ет, нічого не вдієш! Так уже йому судилося!

Найменше жалів Густека його брат Кароль, зажерливий і скупий. Завжди він бурчав, завжди нарікав: серце в нього було лихе й безжалісне.

Не раз, було, їде Кароль на ярмарок парою ситих коней, а Густек плентається пішки. Та брат-багач задере голову, одвернеться й промине його, ніби й не бачить.

Часом Густек заходив до брата щось позичити, але той ніколи нічого йому не давав. То хліб, мовляв, іще не вимолочений, то борошно ще не привезли з млина, то гроші саме комусь позичив… Перестав Густек до нього й заходити.

Якось вертався Густек з базару. Проходить повз братову хату, а вона сяє вогнями. На подвір’ї гримить музика — ген луна розлягається.

Згадав Густек, що сьогодні день народження Кароля. Забув про всі кривди й вирішив зайти до брата.

Заходить, а музика як гримне назустріч! Уздовж усього подвір’я стоять довжелезні столи, на них миски із свининою, курятиною, гусятиною. Навколо столів снують наймити, раз у раз приносять дзбани з пивом.

Побіг наймит сказати господареві, що до нього брат завітав, але Кароль не вийшов назустріч, не запросив Густека до столу, а звелів наймитові одвести брата на кухню.

Мало не заплакав Густек, хотів уже був піти, коли бачить: на столі в кухні стоять різні страви, а від них такі смачні пахощі линуть, аж дух забиває! І так схотілося Густекові їсти, що й сказати не можна Схопив він кістку, що перша трапила йому на очі, й вибіг на подвір’я.

Сів за стодолою й давай обгризати кістку. На тій кістці — ні м’яса, ні жиру. Та голодний Густек допався до неї, аж засвистіло.

Раптом бачить: стоїть перед ним якась постать. Тонка, мов лозинка, голова завбільшки з горіх, а ноги наче соломинки. Людина — не людина.

— Ти хто така? — злякано спитав Густек.

— Я твоя біда! — тоненько запищала потвора.— Дай і мені трохи погризти кістку, бо з голоду пропадаю.

— Ти ж бачиш,— каже Густек,— тут і гризти нема чого.— Хіба що залізеш усередину.

— Залізу! Бачиш, яка я топка!

І біда враз шугнула в кістку. Незабаром Густек почув як вона жадібно там цмокає.

«Ой! — думає Густек.— Як же ти надокучила мені, бридка потворо! Скільки років просиділа в мене на шиї! Але тепер я знаю, що зроблю!»

Вийняв він ножа з кишені, відчахнув гілку з тополі, зробив затичку й запхнув у кістку. Ще й каменем прибив зверху. Біда запищала й запросилася, щоб він її відпустив. А Густек і слухати не хоче.

— Сиди отут, почваро! — каже.— Довго ти мене мучила; нехай я хоч трохи тепер відпочину.

Мерщій пішов до тину й закопав кістку під кущем бузку.

Відтоді Густекові справи пішли на краще. Корови стали давати більше молока, свині росли, мов із води, кури неслися щодня. Навіть коняка, сліпа на одне око — і та ожила й почала брикати.

Потроху вибився Густек із злиднів. Навіть пару коней купив і збудував дім замість своєї мазанки.

Старший брат поглядав на Густека заздрим оком. Лихий він був чоловік, немилосердний і нікому не бажав добра.

Нарешті не витримав, пішов до меншого брата й заходився хитро випитувати, чому той забагатів.

Густек розповів братові все як було. А Кароль слухав і думав собі: «Ні, брате, не будеш ти рівний зі мною! Вже я подбаю, звільню твою біду, хай вона знову тобі на шию сяде».

Попрощався Кароль з братом, подався додому і давай копати під кущем бузку біля тину. Вирив кістку й питає:

— Густекова бідо, ти тут?

— Тут, тут, випусти мене, чоловіче добрий!

Кароль витяг затичку з кістки, а біда як кинеться йому на шию, як стисне, як запищить!

— Мій любий, мій дорогий! Не покину тебе довіку, до самої смерті!

Злякався Кароль, почав скидати із себе біду, але де там! Вчепилася так, що й не відірвеш!

Він бігцем до хати й чує: сіло йому щось на спину й душить, важче й важче. І така його втома змагає, наче він цілісінький день працював.

Не встиг Кароль відпочити. Тільки-но зібрався йти в поле до орачів, коли чує: біжить пастух і гукає, що найкраща його корова загрузла в трясовині. Побіг багач, притьмом скликав людей; насилу витягли напівживу корову.

Тільки повернувся додому, бачить: жінка біжить і гукає з плачем, що одна з трьох свиней зламала ногу. Довелося ту свиню дорізати.

Отак і почала хазяйнувати Густекова біда в багачевій хаті. Гипула його худоба, падали коні, вітер зривав дах, ламалися вози в дорозі.

Незабаром усе багатство наче водою змило. Тільки вітер свистів у холодній печі та, погукуючи, танцювала біда в порожній коморі.

На подвір’ї стояла пара сухоребрих шкап, і порався біля них висхлий, як тріска, Кароль, колись такий багатий і скупий.

А Густек порядкував у своїй господі гарно й розумно. Він пам’ятав, як колись бідував, і помагав усім біднякам, що приходили до нього. За це люди любили й шанували його.

Густек дожив до глибокої старості. А коли вмирав, заповів дітям, щоб жили чесно, працювали в згоді й помагали всім, кого спіткає біда та злидні.

Перекладач: Марія Пригара

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up