Наймит Мацей

Польська казка

В одного пана був наймит Мацей. Працював він із ранку до вечора, а заробити нічого не міг.

Раз пішов Мацей у ліс рубати дрова. Коли це з-за кущів виходить красуня-дівчина. Дивилася, дивилася, як він рубає дрова, та й каже:

— Може, ти, хлопче, хочеш бути моїм чоловіком?

Дуже здивувався Мацей.

— Коли ви, панночко, не глузуєте з бідного наймита, то і я б не від того, щоб узяти вас за дружину,— відповів вій, спідлоба дивлячись на дівчину.

— Згода, Мацею. Значить, ми поберемося.

Сяк-так добули грошенят, почали ладнати весілля.

— Гляди ж,— каже дівчина,— не проси пана на весілля. Буде тобі велике нещастя.

Наготували страв, поставили на стіл і пішли просити людей на весілля. Запрошують усіх, тільки пана минають. Поцілував Мацей жінку в руку їі просить:

— Ти ж дивись, в нас усе є. Чому б нам і пана не запросити?

— Роби як хочеш,— відказує жінка.— Тільки стережися, щоб не було лиха.

Запросили пана, посадили його за стіл в окремій світлиці. Частують усім, що є найкращого, а він мовчить та тільки очима водить. Побачив це Мацей і шепоче жінці:

— Чого то пан так страшно дивиться?

— А я ж тобі казала: не запрошуй пана. Буде тобі горе.

Відгуляли весілля; кличе пан економа й пита його, як Мацея зо світу звести.

Економ і радить:

— А ви, пане, накажіть йому виорати ваше велике поле за один день.

Пан покликав Мацея до себе.

— Слухай, Мацею, щоб ти мені за один день мою землю зорав. А як ні — прощайся з життям!

Зажурився Мацей, аж заплакав гіркими сльозами. Прийшов до жінки, а та й питає:

— Чого ти плачеш?

— Як же мені не плакати, коли пан наказав усю свою землю за день виорати. А як ні — він мене вб’є.

— Ось бачиш, я ж тобі казала: не клич пана на весілля! А ти не послухав. Та не журися: все буде гаразд. Бери плуг і йди в поле. Заори одну тільки скибу навколо всього поля.

Мацей так і зробив. Заорав одну скибу навколо поля — і раптом пагорки, луки й видолинки, що були на цій землі, самі зрівнялися, вкрилися чорного ріллею, наче хтось їх виорав за одну мить. Постояв, постояв Мацей, подивився на це й повернувся додому ще до вечора, весело посвистуючи й наспівуючи.

Економ здивувався.

— Що за лихо? Невже від зовсім не орав?

Вийшов у поле, а воно рівнесеньке, як стіл, і гарно виоране. Побіг економ, каже про це панові. Пан гнівається, волосся на собі рве.

— Що ж це ти мені порадив? Тепер ніде мої овечата пасти!

— Не турбуйтеся, пане. Накажіть Мацейові вирубати за день усі ваші ліси.

— Покликати сюди Мацея!

Приходить Мацей, а пан йому:

— Слухай ти, дурню, щоб ти мені за день вирубав усі мої ліси. Як не вирубаєш — самому тобі голову зрубаю.

Засмутився Мацей, з плачем іде додому.

— Чого ти плачеш, Мацою?

— Як же мені не плакати, коли пан наказав за один день увесь ліс вирубати, а не зроблю цього, він мені самому голову зрубає.

— Бачиш, не послухав мене, покликав пана на весілля! Я ж тобі казала: буде нещастя. Та не журися, ми й з цим дамо собі раду. Бери сокиру і йди в ліс. Тільки в хащу не заходь. Стій на узліссі та бий обухом по деревах.

Пішов Мацей і зробив так, як йому жінка сказала. Тільки стукне обухом по дереву— воно й валиться.

Ще сонце високо в небі, а вже всі дерева лежали на землі. Мацей повернувся додому, ходить по подвір’ї та посвистує.

Побачив його економ та аж здивувався. Побіг до лісу — а ліс увесь вирубаний.

Пішов економ до пана. Пан, вислухавши економа, аж за голову схопився та й ну його лаяти за дурну пораду.

— Майте, пане, терпіння, ми того Мацея все одно притиснемо. Біля вашого будинку є став. Нехай він, де хоче, подіне з нього воду. От загадайте це Мацею!

— Покликати Мацея сюди!

Приходить Мацей, а пан до нього:

— Щоб ти сьогодні до ночі осушив мій став! Де хоч подінь з нього воду! А не зробиш цього — прощайся з життям.

Похилив голову Мацей, з плачем пішов додому.

— Чого ти плачеш, чоловіче? — питає жінка.

— Як же мені не плакати, коли пан наказав до вечора осушити став. А як ні — голову мені зрубає…

Було б мене слухати, то не мав би такого лиха. Та не журися — якось зарадимо біді. Йди до ставу й лягай на березі. Може, тебе хтось битиме, смикатиме — не підводься.

Пішов Мацей і зробив так, як йому жінка радила. Чує: вода тільки загула й почала зникати.

Побачив це економ — і до Мацея. Лає його, товче, б’є ногами. Та Мацей і з місця не зрушив.

Прийшов сам пан. Як побачив, що вода із ставу зникає, почав Мацея умовляти, золоті гори обіцяти, аби тільки вій підвівся. А Мацей лежить, ніби нічого й не чує.

Тим часом уся вода із ставу зникла, дно стало сухе.

Розгнівався пан на економа, аж ногами тупотить. Стільки збитків йому, а Мацей живий… Тоді економ і радить:

— Влаштуйте, пане, великий бал, накажіть запросити гостей. А Мацеєві накажіть грати на скрипці. Мацей простий мужик, у панів на балах не бував, і грати зовсім не вміє.

— Покликати сюди Мацея!

Покликали Мацея в палац, і пан йому каже:

— Я влаштую бал, а ти гратимеш на скрипці до танців. Як не зробиш цього, накажу тебе вбити.

Тяжко зажурився Мацей, бо відколи жив. і не бачив скрипки. Пішов додому з плачем. Побачила його жінка й питає:

— Чого ти плачеш?

— Як же мені не плакати, коли пан загадав мені на скрипці грати, та ще й сказав — як не буду грати, він мене вб’є. А я ж ізроду скрипки в руках не тримав.

— Чи я тобі не казала, Мацею: не проси пана на весілля, бо лихо тебе спіткає. Так і сталося. Але в мене є й на це спосіб. Іди в ліс, вилізь на ялинку, першу скраю, і гойдайся на гілці, аж доки з неї впаде скрипка. Тоді хутенько хапай її й грай, аж поки втомишся.

Пішов Мацей до лісу й зробив точнісінько так, як йому сказала жінка. Гойдався він, гойдався на гілці, раптом бачить — на землю падає скрипка. Мацей хутенько скочив униз, схопив її й заграв. І так він грав, що люди на селі покинули роботу та слухали, а деякі аж на дах повилазили. Веселий повернувся Мацей додому.

На другий день покликали його грати в пана. Мацей заграв, мов учений скрипаль, а пани почали танцювати. Він грає й грає. Гості вже повтомлювались, просять, щоб він перестав. А Мацсй не хоче.

— Треба,— каже,— пайові борг відробити.

З панів уже піт градом ллє, вони й хотіли б перестати танцювати, але не можуть. Їм уже й говорити несила, тільки кивають на Мацея, щоб перестав. А Мацей грає веселіше й веселіше.

Почав тут пан благати:

— Мацею, перестань грати! Дам тобі хату й клапоть землі, тільки перестань!..

— Напишіть, пане, що більш не будете мене чіпати.

І подає Мацей панові папір. Пан танцює й пише, танцює й пише. Нарешті написав, що більш не чіпатиме Мацея, а свідки підписали.

Тоді Мацей перестав грати. Взяв папір і пішов веселий додому.

Переклад: Марія Пригара

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up