Намостив жайворон гніздечко в лісі. Прийшов кріт і хотів зруйнувати гніздечко. Жайворон літав навколо, пищав і просив, щоб кріт не чіпав його хатки, бо тоді малі пташенята загинути. Де не взявся вовк. Послухав, як нищить жайворон, і питає:
— Чого це ти так пищиш? Може, з голоду? Бо я цілісінький день бігаю, виглядаю хоч якесь зайченятко, а знайти нічого не можу. Вже й сонечко заходить, а мені аж в очах темно від голоду.
А жайворон йому:
— Я не з голоду пищу, а тому, що кріт хоче моє гніздечко зруйнувати.
Вовк і каже:
— Я тобі допоможу, тільки нагодуй мене.
— Добре! — згодився жайворон.
Вовк підповз до гніздечка й став чатувати на крота. Тільки кріт визирнув, вовк його схопив.
Ну, тепер тобі нема чого боятися,— каже він жайворонові,— але пам’ятай, що ти обіцяв мене нагодувати.
Жайворон полетів на село, а вовк побіг слідом за ним.
В одній хаті саме справляли весілля. Жайворон сів на вікно й заглядає в хату, а вовк став на задні лапи й собі дивиться в шибку. В хаті якраз носили страви на стіл.
— Я полечу в хату, а ти стій біля вікна,— каже жайворон.
Жайворон пурхнув у двері й закружляв по хаті. Всі гості посхоплювались — та за ним. Бігають, а спіймати ніяк не можуть.
Жайворон полетів на кухню; всі побігли за ним. Тоді вовк стрибнув у вікно і давай хапати, що там на столі стояло. А жайворон шугнув у комин і вилетів на подвір’я.
— Оце я наївся! — хвалиться вовк.— Добре було б ще напитися.
— Ходім за мною!
Жайворон полетів, а вовк побіг за ним
Коли це пивовар везе пиво на весілля. Жайворон підлетів і сів на бочку. Тільки пивовар простяг руку, щоб його спіймати, а він — пурх на другу бочку! Потім на третю.
Розсердився пивовар і жбурнув у нього сокирою. Та влучив не в жайворона, а в бочку. Так з неї й потекло пиво на землю. Вовк тихцем підповз і напився.
— Оце напивсь! — каже він, облизуючись.— Добре було б ще й розважитись.
— Ходім за мною, буде тобі й розвага.
Полетів жайворон на тік. А там батько з сином молотять хліб.
— Дивися! — пискнув жайворон і сів батькові на шапку.
— Ой, тату, не ворушіться! — загукав син.— У вас пташка на голові!
Як махнув рукою, щоб спіймати жайворона, так і збив з батька шапку.
Батько аж похитнувся, замалим і сам не впав на землю.
А вовк у кущах регоче та по землі качається.
Аж тут люди побачили вовка та за ним. Біжить вовк і кульгає. Трохи його не спіймали; насилу втік.
Прибіг у ліс і мерщій заховався під корчі.
— Хай йому грець,— каже,— з такою розвагою!
