Був собі один розумний бідняк. Він міг завбачити, яка погода буде, якого приплоду від худоби сподіватися й багато іншого міг угадувати.
В одного бая украли коштовності. Шукали їх, шукали — не знайшли. Найкращих шаманів приводили, найхитріших ворожбитів питали — все марно. Порадили баю розумного бідняка покликати. Привели бідняка. Бай велить йому дорогоцінності знайти. Бідняк і каже:
— Знайти неважко, а що мені за це буде?
— Дам тобі табун коней, — пообіцяв бай.
— Гаразд, — погодився бідняк. — Нехай принесуть
півня, якого тобі монгольський хан подарував.
Звелів бай принести півня. Бідняк потихеньку намастив півневі шию й голову сажею. Посадили півня одного посеред темної юрти.
— Тепер заходьте по черзі, — сказав бідняк баєвим слугам. — І запам’ятайте: півень чарівний. Якщо злодій погладить його по голові, то півень закричить… Ну, заходьте жвавіше! Гладити його треба лівою рукою.
По одному заходили до темної юрти. Бай вуха наставив, слухає. Мовчить півень. Усі слуги пройшли, а півень так і не подав голосу.
— Ти що, морочити нас надумав? — грізно закричав бай.
— Постривай, гадання ще не скінчилось, — відповів бідняк. — Ану, підніміть усі ліву руку!
Підняли руки — у всіх долоня в сажі, тільки в першого баєвого служника долоня чиста.
— Він і вкрав, — сказав бідняк.
Упав на коліна слуга, прощення благає, плаче.
Звелів його бай різками відшмагати, а біднякові табун коней віддав. Хоч і шкода було, а віддав: побоявся сваритися з таким мудрецем.
