Дідусь Женалі

Ногайська казка

Жили собі в давні часи на світі два хани: хан Заходу і хан Сходу. Послав одного разу хан Сходу гінця з листом до хана Заходу, і було в тому листі сказане ось що: «Коли твої пастухи гнали табуни з гірських пасовищ у степ, мій на весь світ знаменитий жеребець, почувши тупіт, заіржав. Отже, приплід твоїх табунів цього року належить мені».

Здивувала хана Заходу зухвалість сусіда. Здивувався і задумався він. Війну починати йому не хотілось, а втрачати приплід численних табунів теж шкода. Скликали наймудріших, розказав їм хан, що його турбує. І от виступив уперед сивобородий дідусь, на ім’я Женалі.

— Накажи, володарю, озброїти сорок хоробрих вершників-нукерів, які б слухали мене в усьому. Дай мені сорок порожніх мішків, здоровенного верблюда, маленького віслюка та цапа з довгою бородою, і я звільню тебе від клопоту.

Зрадів хан, звелів дати старому Женалі все, про що він просив, і наказав своїм нукерам:

— Підкоряйтесь Женалі, як мені самому, інакше мій меч спробує вашої крові!

І вирушив дідусь Женалі із своїм загоном у дорогу.

Багато днів і багато ночей їхали вони, поки досягли нарешті столиці хана Сходу. Намет свій Женалі розмістив біля міських стін, на березі річки, і звелів нукерам:

— Назбирайте якомога більше річкового каміння в мішки, їдьте в місто і бийте камінням ханських собак.

Як він звелів, так нукери і вчинили: закидали ханських собак камінням. Завили собаки навколо ханського палацу, заскавучали. Викликав розгніваний хан Сходу свого візира і питає:

— Хто посмів чіпати моїх собак?

— Приїжджі люди, великий хане, — відповів візир і затремтів, низько кланяючись.

— Пришли негайно до мене, хто з них найбільший! Поскакав сам візир до старого Женалі та й каже:

— Хан Сходу викликає до себе вашого найбільшого!

А Женалі сидить собі спокійно на березі річки і показує на верблюда:

— Ось у нас найбільший! Веди його, якщо тобі треба.

Привели верблюда в палац. Розлютився хан Сходу, кричить:

— Адже я не про зріст казав, а про вік! Ведіть до мене їхнього найстаршого! Хто у них там з бородою?!

Помчав візир до Женалі, прискакав, піт з лоба втирав:

— Наш хан вимагав до себе вашого бородатого!

А Женалі не хвилюється анітрохи. Показав на цапа, який тут же травичку скубе:

— Ось він, наш бородань. Веди, коли хочеш!

Потягли цапа до палацу. Цап головою махає, упирається. Як побачив його хан Сходу, побілів од люті.

— Хіба я про таку бороду говорив? Я ж сивобородого діда привести наказав!

Полетів візир до Женалі втретє, поганя коня скільки сили має, сам ледве дух переводить.

— Хан Сходу, ху, вимагає тебе, ху, самого в палац!

— Так би зразу й сказав! — розсердився Женалі. — Немає мені від вас спокою!

Прийшов Женалі до палацу. Хан Сходу питав в нього:

— Як сміли твої люди побити моїх собак?

А дідусь Женалі йому у відповідь:

— Отару хана Заходу терзають вовки, а ваші собаки, бачте, лежать собі, начебто їх це не обходить!

Здивувався хан Сходу:

— Чи ти при своєму розумі, діду? Що їм до вашої отари?

Тоді Кеналі йому у відповідь:

— А що нашим табунам до іржання твого знаменитого жеребця?

Нічого було відповісти ханові Сходу. Та йому допомогла дружина:

— Ми тобі завтра скажемо нашу волю, діду. Тільки ти приходь до нас не голий і не вдягнений, не пішки і не верхи, по дорозі і без дороги.

Повернувся старий Женалі до себе в намет. Сидить і роздумує: «Мішок — не одежа, узбіччя — не дорога, осел мій — не кінь…»

Пошив собі черкеску з мішка, сів верхи на маленького віслюка і вирушив до хана Сходу.

Сам по узбіччю прямує, ногами по землі перебирає.

А ханша його вже виглядала. Побачила Женалі з вікна, покликала його й каже:

— Ти перехитрував мене, діду! Я сама розкажу чоловікові про все. Повертайся і передай своєму ханові, що хан Сходу гідно оцінив розум його народу. Хай приплід ьаших табунів залишається вам!

Привіз дідусь Женалі ханові Заходу добрі вісті.

На радощах хан насипав йому сорок мішків золота, і жив мудрий Женалі до смерті в багатстві і шані.

Переклад: Антоніна Литвин

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up