Жив собі мисливець в аулі Аглабі. То правда, що майже всі мисливці люблять прикрашати свої розповіді, та наш герой із Аглабі був аж надто хвальковитий.
От повернувся він якось до себе в аул та й каже:
— Всякі дива бувають на світі, але такого ще ніхто не бачив! Тільки подумайте, іду оце я над безоднею і бачу величезного-превеличезного звіра із страшними гострими пазурами. Ну, кажу собі, такі пазури можуть накоїти ой-ой скільки лиха. І що ж ви думаєте? Підкрався я до звіра і в одну мить начисто відчикрижив ті пазури!
Слухають люди, хитають головами і дивуються хоробрості мисливця. А один селянин і каже:
— Даремно ти почав з пазурів — видно, недосвідчений ще ти мисливець. Спершу треба б звірові голову зітнути.
— Неправда, — розсердився мисливець, — досвіду у мене чимало, та хіба я винен, що хтось уже відрубав тому звірові голову!
