Давно, кажуть, це було. Жили два мисливці в різних селищах. Одного звали Етувгі, другого — Айпанана. Вийшли вони раз кожен із своєї яранги і вирушили на полювання.
Айпанана вислідив дикого олеия і застрілив його з лука, а Етувгі поставив пастку на вовка і піймав його.
Здирає Айпанана з оленя шкуру та підхвалює:
— В жодного оленя такої гарної шкури нема!
А Етувгі став здирати з вовка шкуру. Здирає та радіє сам собі.
— Добра шкура, тепла!
Сховав Айпанана оленяче м’ясо в торбу, перекинув через плече шкуру і попрямував до свого селища.
А Етувгі перекинув через плече вовчу шкуру і пішов, веселий, у своє селище. Ішли вони, ішли і зустрілись.
Глянув Етувгі на оленячу шкуру і каже Айпанані:
— Гарну оленячу шкуру ти несеш!
Глянув Айпанана на вовчу шкуру і каже Етувгі:
— Чудова вовча шкура й тобі попала!
Один вихваляє оленячу шкуру, другий розхвалює вовчу. Айпанана каже:
— Велика і тепла шкура у твого вовка!
Етувгі каже:
— Гарного кольору твоя оленяча шкура! Тільки на вовчій шкурі шерсть густіша, як на оленячій!
Не згодився Айпанана.
— Ні, — відказує, — у оленя шерсть густіша, як у вовка!
— Пусте балакаєш! — кричить Етувгі. — У вовка шерсть куди густіша!
Довго сперечалися, довго кричали. Нарешті Етувгі каже:
— Ану, давай полічимо, на якій шкурі шерсті більше — на вовчій чи на оленячій!
— Давай! — відказує Айпанана.
Умостились, поклали перед собою шкури, стали лічити. Етувгі вискубує з вовчої шкури шерстинку за шерстинкою і вбік відкладає. Айпанана скубе з оленячої шкури шерстинку за шерстинкою, одну по одній — рядком кладе…
Почали вранці лічити — весь день лічили, весь вечір лічили, всю ніч лічили.
Новий ранок настав, а вони все лічать. Ще день лічили, і ще, і ще… Люди на полювання ходять, оленів, песців, нерп, моржів, китів убивають, рибу ловлять, одяг шиють, луки, начиння майструють, а Етувгі та Айпанана все лічать і лічать…
Гляне один, скаже:
— Все-таки у вовка шерсть густіша!
— Ні, в оленя густіша, — відповість другий.
І той не хоче поступитись, і інший не бажає здатись.
Обидва з голоду попухли, обидва ослабли… Кажуть, сидять вони на тому самому місці й досі та все лічать, та все лічать…
Вся казка! Тьху!
