Жила колись самітня вбога бабуся. Від ранку до вечора пряла вона пряжу, носила на базар, і так заробляла собі на прожиття.
Одного дня в неї скінчилась бавовна, а купити нової не було на що. Сіла бабуся й гірко заплакала, нарікаючи на свою долю. Струмком потекли в неї з очей сльози, зросили землю, і навпроти бабусиного подвір’я заквітувало бавовняне поле.
У цей час прилетіла сорока, сіла на дувал[1] і заскрекотала:
— Скре-ке-ке, скре-ке-ке, бабусю, а чи не найняли б ви мене сторожувати свій лан?
— Що візьмеш за службу? — питає старенька.
— Скре-ке-ке, скре-ке-ке,— скрекоче сорока,— дасте півурожаю, от і вся плата.
— Іди собі геть,— прогнала її бабуся,— не треба мені такого сторожа.
Полетіла сорока, а на її місце прилетіла ворона й закрякала:
— Кря-кря-кря, бабусю, а чи не найняли б ви мене сторожувати свій лан?
— Що візьмеш за службу? — питає старенька.
— Кря-кря-кря,— кряче ворона,— дасте пів-урожаю, от і вся плата!
— Іди собі геть, прогнала її бабуся,— не треба мені такого сторожа.
Полетіла ворона, а на її місце прилетів горобчик. То тут сяде зацвірінькає, то сяде там зацвірінчить. Старенька й питає його:
— Чого цвірінчиш? Що скажеш?
— Бабусю, чи не найняли б ви мене сторожувати свій лан?
— Що візьмеш за службу?
— Цвірінь-цвірінь,— цвірінчить горобчик,—дайте мені жмутик бавовни на сорочку, от і вся плата.
Дала йому бабуся жмутик бавовни. Узяв горобчик той жмутик у дзьобика, приніс до прядильника й каже:
— Спрядіть мені оцю бавовну, а не спрядете, хатку вам розвалю, дітей ваших засмучу, ще й подвір’я потопчу.
Прядильник спряв бавовну, а нитки змотав у клубок. Узяв горобчик пряжу, поніс до ткача й каже:
— Витчіть мені полотна, а не схочете ткати, хатку вам розвалю, дітей ваших засмучу, ще й подвір’я потопчу.
Узяв ткач пряжу, виткав шматок полотна й віддав горобчикові. Той відніс його до кравця.
— Пошийте мені,— каже,— сорочку, а не пошиєте, хатку вам розвалю, діток ваших засмучу, ще й подвір’я потопчу.
Пошив йому кравець гарненьку сорочку. Одяг її горобчик, прилетів до бабусі й зацвірінчав:
Цвірінь-цвірінь, матусю! Тепер я сторожуватиму ваш лан.
— Що ж,— відказує бабуся,- сторожуй.
Горобчик то тут сяде зацвірінькає, то там сяде зацвірінчить — цілими днями пильнує бавовну.
Одного разу побіля бабусиного двору проїздив падишах[2]. Уздрів біле-біле бавовняне поле, спинився й каже своїм воякам:
— Це моя земля! Звідки взялася тут бавовна? Підіть і зберіть усе дочиста, аби й жмутика не лишилося!
Бачить горобчик, яку шкоду чинять падишахові воїни, та й ну кликати господиню:
Цвірінь-цвірінь, господине моя,
Ой, пропала, пропала бавовна твоя.
Розізлився падишах і звелів спіймати крикуна. Покинули воїни збирати бавовну, зловили горобчика.
— Обскубіть його! — звелів володар.
Вояки виконали наказ.
— Ще мить тому пір’я мав, тепер шолудивий став,— мовив горобчик.
— Підсмажте його! — знову звелів падишах.
І цей наказ виконали вояки.
— Ще недавно був живий, та підсмажив кат лихий,— провадив своєї горобчик.
— А подайте-но сюди того пташка, я його з’їм.
Вояки піднесли горобчика падишахові. Той одразу ж ум’яв його.
— Ще недавно я літав, тепер в черево попав, гукнув горобчик з падишахового живота.
Цвірінь цвірінь, господине моя,
Ой, пропала, пропала бавовна твоя.
І так він цвірінькотів, що у падишаха розболівся живіт, мусив він забрати своїх вояків і податися додому.
А горобчик ще дужче зацвірінчав у нього в череві:
Цвірінь-цвірінь, господине моя,
Ой, пропала, пропала бавовна твоя.
Не витримав володар і звелів своїм воякам:
— Я зараз виблюю горобця, а ви посічіть його на дрібен мак.
Коли пташина голівка висунулася з падишахового рота, воїни замахали мечами. Горобчикові шкоди не заподіяли, тільки носа володареві відтяли.
А горобчик вилетів із падишахового черева та й ну виспівувати:
Цвірінь цвірінь, господине моя.
Ой, пропала, пропала бавовна твоя.
Хто ж ту шкоду заподіяв?
Наш безносий лиходій.
Соромно стало падишахові, утік він світ за очі й уже ніколи не повертався до своєї країни. Люди казали, що зазіхнув він на цілий бабусин лан, а подужати не зміг маленького горобчика.
[1] Дувал — глиняна стіна-огорожа.
[2] Падишах — володар, державець, монарх.
