Лукавий лис

Один лис був страшенний розбійник — майже всіх курей у селі пожер. Тих, що лишилися, люди тримали по хатах. Лисові не стало чого їсти, і він аж перепався від голоду.

Отож уночі вліз через димар в одну хату, але як не винюшкував, ніякої поживи не знайшов. Хотів був вилізти назад, та так охляв, що не втримався й шубовснув у велику макітру з фарбою. Вискочив звідти, глянув на себе, а його руда шерсть стала синя-синя. Роззирнувся довкола, загледів чотки, прихопив їх із собою й з горем пополам вибрався надвір.

Вранці прийшов фарбований лис до млина, сів у кутку й перебирає чотки, вдаючи з себе побожного.

Аж ось мірошник випустив невеличкий табунець курей, що вбереглися від лисових пазурів. Півень упізнав лукавого звіра, попередив курей, щоб були пильні, а сам обережно підступив до нього.

— Гей, лисе, чого ти лукавиш?! — гукнув півень.

— Не кажи так, півнику, я став мусульманином і оце зібрався йти на прощу,— ввічливо озвався лис.

Півень задумався, а тоді й мовить:

— Якщо ти не дуриш, то й я піду з тобою на прощу.

— Чого б я мав тебе дурити. Ось бачиш, яке на мені вбрання, а ось і чотки.

Повірив півень і рушив з лисом у дорогу. Ідуть вони, йдуть, коли це прямо з-під ніг у них випурхнув перепел і заволав:

— О лукавий лисе, обдурив півня й ведеш, аби з’їсти його!

Лис мовчки заходився перебирати чотки, а півень став захищати свого попутника:

— Не смій такого казати! Хіба не бачиш, що це правовірний мусульманин. Ми обоє йдемо на прощу.

Перепел принишк і вже заговорив інакше:

— Якщо ти кажеш правду, то й я подамся з вами.

Ідуть вони вже втрьох. Аж ось назустріч їм одуд:

— Півню й перепеле, чого це ви йдете з оцим лукавим ли сом, хочете, щоб він поїв вас?

Лис і на цей раз промовчав, а ті двоє взялися його захищати:

— Не згадуй колишнього! Хіба не бачиш, що він з чотками і вбрання схимницьке? Ми йдемо з ним на прощу.

— Коли так, то й я піду з вами,— сумирно мовив одуд.

І пішли вони далі вчотирьох. І застала їх ніч у степу. Страшно зробилося птахам:

— Якщо заночуємо тут, знайде нас хижий звір і поїсть.

А лис їм на те:

— Тут неподалік стоїть моя хатина, ходімте переночуємо.

Прийшли вони до лисової хатини. Лис їх перших у хату пропустив, за ними зайшов, сів під дверима та й каже:

— Ану потіште мене якоюсь оповідкою.

А птахи йому:

— Самі нам щось розкажіть, ви ж господар.

Тоді лис звернувся до півня:

— Ану, півнику, починай перший.

— Е ні, ви нас сюди привели, ви й починайте, -одказав півень.

— Коли вже так наполягаєте, мушу почати, -лукаво мовив лис.— А скажи, півню, чому ти серед ночі горлаєш і не даєш іншим спати?

Похнюпив півень голову:

— Не кажіть більше нічого, краще одразу мене задушіть. Така, видать, моя проща.

Накинувся лис на півня, задушив, обпатрав і з’їв. «О, де й сила взялася, а то хоч пропадай з голоду»,— подумав лис, облизався й звернувся до перепела:

— А скажи-но, перепеле, чого, коли мусульманин прошкує собі, ти вифуркуєш у нього з-під ніг і лякаєш його?

— Скажіть краще, що ви й мене хочете з’їсти, як півня,— мовив на те перепел.

Умолов лис і перепела.

«Тепер і моя черга настала»,— подумав одуд.

— Гей, одуде, а чого ти довбаєш дзьобом землю без дозволу шаріату[1]? — озвався лис.

Та одуд не розгубився:

— Ви не маєте права з’їсти мене, доки цього не засвідчать. Я приведу двох свідків.

«Хай приводить своїх свідків, з’їм усіх трьох»,— подумав лис і сказав:

— Гаразд, приводь своїх свідків!

Випустив лис одуда, й той полетів. Летить, побачив мисливця з собакою. Сів неподалік, а собака до нього. Одуд відлетів і сів далі. Так і приманив собаку до лисової хатини.

Собака кинувся на лиса й почав душити. А одуд літає й гукає:

— Оце перший мій свідок.

Невдовзі надійшов і другий свідок — мисливець, і спустив з лукавого лиса фарбовану шкуру.

[1] Шаріат — правові норми й правила поведінки мусульман.

Переклад: Шокало Олександр

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up