Колись сови[1] живилися самими гайворонами. Щодня кожна сова патрала їх по дванадцятеро. Думали, думали гайворони, як позбутися цієї напасті, й нічого не могли придумати.
Тоді головний гайворон дав їм таку раду:
— Усім нам настане капець, якщо ми й далі будемо бездіяльні. Тож попереламуйте мені крила й ноги й покиньте мене там, де літають сови. А самі наберіться терпцю й ждіть, що буде далі.
Ті так і зробили.
Сови знайшли гайворона й питають, хто з ним так жорстоко повівся.
— Це мої одноплемінці вчинили наді мною розправу, бо я схилявся перед вашою силою й закликав їх змиритися з вами,— одказує гайворон.
Взяли сови гайворона до себе й доглядали його, доки не став він на ноги й не зіп’явся на крила.
А як видужав гайворон зовсім, то знявся й полетів до своїх. Скликає усіх одноплемінців і каже:
— Тепер я знаю, де гніздяться сови. Беріть по сухій гілці й летіть за мною.
Назносили гайворони купу хмизу до совиного гніздовища й підпалили. І вороже кублище згоріло.
Отак позбулися гайворони совиної напасті й порятували від винищення свій рід. А якби розпочали з совами війну, то з однією совою не впоралася б і сотня гайворонів.
Недарма кажуть: там, де сила не зарадить, мудрість дає раду.
[1] Сова на Сході, як і в нас,— символ руїни, пустки, війни.
