Талант

Була собі працьовиту мурашка. Одного разу гриф побачив, як тягне вона більшу за себе зернину, й подумав: «Яка дужа! Хіба можна не захоплюватися нею?» Оте своє захоплення він виповів мурашці, а наостанок додав: — Я теж не без таланту. Маю такий гострий зір, що зернину проса за фарсанг[1] побачу.

— Фарсанг — віддаль чимала, щось мені не дуже віриться,— відказала на те мурашка.

— Не віриш? — згорда спитав гриф.

— Важко повірити,— одказала мурашка.

— Вилазь мені на крило, я підійму тебе в піднебесся; й покажу свій талант! — запропонував гриф. Злетів він, на сім фарсангів угору, глянув униз, утупився в одну цятку й промовив:

— Он під тим кущем бачу зернину.

Подивилася мурашка вниз і не, те що зернини, навіть самого куща не помітила.

Гриф каменем шугонув униз і раптом заклекотів розпачливо.

— Що з тобою? — спитала мурашка.

— У сильце потрапив! — відповів птах.

— У житті треба вміти бачити не тільки зернину, але й сильце,— мовила, злазячи з грифового крила, мурашка.— Бачити зерно й не бачити сильця — це ще не талант.

[1] Фарсанг — міра довжини, близько 7–8 кілометрів.

Переклад: Рудковський Василь

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up