Чоловік, який розумів мову тварин

Було таке чи й не було, а був колись чоловік, звали його Ораз. Прийшов він якось до пророка Сулеймана[1] й каже:

— Сулеймане, навчи мене мови тварин!

— Я навчу тебе, Оразе,— відповів Сулейман,— але якщо ти хоч комусь розповіси про це, то помреш.

— Гаразд, я нікому не скажу й слова,— пообіцяв Ораз.

І Сулейман навчив його мови тварин. А коли Ораз прийшов до своїх волів, то виявилося, що він розуміє їх.

От поїхав він якось орати. Виорав ниву й увечері приїхав додому. Тут ішак, який стояв у дворі, сказав волам:

— Не стомлюватися вам, друзі воли![2]

— Дякуємо, друже, ми таки добре втомилися, але що вдієш,— відповіли воли.

Тоді ішак їм сказав:

— Невже ви не знаєте, що робити?

— Ні, а що треба робити? — запитали воли.

Ішак і навчив їх:

— Лягайте, не їжте трави, не пийте води, опустіть вуха, а коли прийде хазяїн і гейкне на вас — не вставайте.

Воли так і вчинили, прикинулися, неначе захворіли. Тоді Ораз, котрий чув розмову ішака з волами, вивів ішака й запріг його у плуг. Та й виорав цього дня більше, ніж завжди. Так вимучив ішака, що той насилу причапав до двору.

— Не стомлюватися тобі, ішаче! — привітали його воли, а той відповів їм:

— Дякую за добре слово. Хазяїн хоче вас продати, сьогодні я возив його до м’ясника.

Воли витріщили очі й питають:

— Що ж нам тепер робити?

Ішак і каже:

— Коли наш господар знову прийде до вас, повставайте з землі, попіднімайте вуха, задеріть хвости на спину й нетерпляче переступайте ногами. Тоді він вас не продасть.

Почув це Ораз та й засміявся. А дружина помітила й питає:

— Чому це ти сам смієшся?

— Я не сміюся,— одказав Ораз.

— Ба ні, сміявся!

— Ні, не сміявся!

— Ага, то ти з мене смієшся,— наприндилася жінка.

Уранці Ораз знову запріг волів та й поїхав орати.

Увечері ж попорався та й став у дворі послухати, про що говоритиме худоба.

— Глядіть же, не прикидайтеся більше хворими, бо хазяїн продасть вас на м’ясо,— сказав ішак волам.

Ораз засміявся знову, а жінка й каже:

— Бач, ти таки смієшся. Мабуть, тобі щось причинилось, і я розлучуся з тобою!

Чоловік і так їй, і сяк присягається, що він сповна розуму, жінка ж своєї править.

Думав-думав чоловік та й каже:

— Гаразд, завтра скажу.

А сам сів та й не знає, що його діяти. Якщо він розкаже, то помре, а не розповість — дружина його покине. Думав-гадав, коли чує — півень щось говорить куркам. Зажене одну курку в курник, а іншу випустить та й каже:

— Ось я й то порядок даю десяти куркам, а мій господар одній жінці ладу не дасть!

— А як же їй дати того ладу? — питає котрась курка.

— А так,— відповідає півень,— коли завтра жінка прийде й запитає, чому він учора сміявся, то чоловік повинен сказати: «Ти скучила за батогом?» Та й нехай відлупцює її гарненько.

Поклав тоді Ораз біля себе батога, а вранці тільки-но жінка запитала: «То чому ти вчора сміявся?» — він показав на батіг.

— Ой, не треба казати, не треба! — закричала жінка та й перестала питати.

 


[1] Пророк Сулейман — пророк Аллаха, за легендами мусульманського Сходу розумів мову тварин і птахів.

[2] «Не стомлюватися вам» — поширене на Сході традиційне звертання-побажання до того, хто працює.

Джерело: Туркменські народні казки.— К.: Веселка. 1980 — 126 с.
Переклад: Григорій Халимоненко

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up