Поради старого батька

Туркменська казка

Було воно чи не було, а за старих часів жив собі один падишах, який наказав був усіх старих, чоловіків і жінок, заводити в пустелю і там їх покидати. А в одного з падишахових нукерів[1] саме був старий-старий батько. От одного разу взяв нукер собі на плечі старого батька й подався у пустелю, щоб там його кинути. По дорозі він стомився і сів на горбку віддихати. А батько несподівано й засміявся. От син його питає:

— Батьку, я збираюся тебе покинути в пустелі, а ти смієшся! Як це так?

— Сину мій, — відказав старий, — і я колись ішов цим шляхом, щоб лишити свого старого батька в пустелі, і відпочивав теж на цьому горбкові. Кажуть: «Не радій з сусідової біди, вона і до тебе прийде». Ти сів на те самісіньке місце, де і я сидів, того я й сміюся, синку.

— Отже, коли я постарію, мене теж кинуть у пустелі? — спитав син.

— Авжеж, сину мій, коли ти зробишся старий, і тебе залишать у пустелі.

— Коли так, то я тебе, любий батьку, не кину! — вигукнув син, знову завдав старого на плечі й пішов назад.

Приніс він батька додому, посадовив його в скриню і замкнув. Коли поряд нікого не було, він потай випускав старого погуляти, а коли траплялися люди, знову ховав його в скриню.

Одного дня падишах скликав своїх верхівців і наказав їм:

— Наготуйте все необхідне. Я маю намір вирушити до джерела Земзем, щоб напитися з нього води[2].

Прийшовши додому, юнак випустив батька зі скрині й сказав йому:

— Дорогий батьку, наш падишах завтра рушає до джерела Земзем.

— Коли так, синку, я тебе дечого навчу, — мовив старий.— Якщо ти виконаєш усе, що я скажу, ти дістанешся до джерела.

— Краще я тебе посаджу в скриню і візьму з собою, — сказав син.

— Гаразд, — пристав на те батько, — тільки захопи ще з собою рибину, бика і кілька фунтів кавунового насіння.

Син наготував усе, що треба, і рушив з падишахом у путь.

От лишилося позаду кілька переходів, і тоді батько сказав синові:

— Ну, синку, незабаром почнеться пустеля. У війська кінчиться вода. Тоді ти пусти попереду бика і йди слідом за ним. Там, де бик стане бити землю, починай копати, там буде вода.

— Гей, нукере! — нараз гукнув падишах.— Навіщо ти тягнеш за собою бика?

-О володарю, — відказав юнак, — якщо в нас кінчаться по дорозі харчі, цей бик може стати нам у пригоді.

Минув ще якийсь час, і вони, подолавши шлях у багато переходів, добулися до пустелі, що про неї казав старий. Тут людей пойняла така спрага, що вони, здається, мали ось-ось померти. Тоді юнак пустив бика на волю. Той пішов уперед, а незабаром спинився і став бити рогом землю. Юнак та його супутники взялися копати в тому місці, і за якийсь час із землі гурнула вода. Уздрівши це диво, падишах одразу ж записав про це до своєї книги.

Військо напилося досхочу й перепочило. Коли всі намірилися рушати далі, батько порадив синові:

— Тепер, синку, висип у калюжу кавунове насіння. Доки ми вернемося, кавуни достигнуть.

Син так і вчинив. Потім усі рушили далі. Незабаром десь попереду в мареві забовваніло щось темне. Збочили туди. А коли під’їхали ближче, побачили — росте велетенська чинара, а під нею лежить якась людина. Ця людина теж ішла до джерела Земзем, але не здолала до нього добутися. Від спраги вона знемоглася й лишилася лежати на дорозі. Відтак поряд з людиною, що від голоду й спраги так нікуди й не дійшла, виросла чинара. Падишах і про це записав до своєї книги.

І знову вони їхали, довго чи не довго, але дісталися до певного місця, де батько повів юнакові:

— Синку, рибина в тебе? Скоро ми приїдемо до сорока джерел. Одне з них — джерело Земзем. Коли ми зупинимося, люди почнуть пити з першого-ліпшого джерела. Але ти, перше ніж пити, пусти у воду рибину. Коли ти її зануриш у джерело Земзем, вона умить оживе й вислизне в тебе з рук. Тоді вже пий, доки нап’єшся, а потім набери води повен глек і повертайся.

їхали вони, їхали і дісталися насамкінець до джерельного краю. Юнак зробив так, як навчав його батько. В однім із джерел мертва рибина ожила й попливла. Тоді юнак напився з джерела й набрав повен глек води.

Рушили у зворотну путь. Коли приїхали на те місце, Де посіяли кавунове насіння, там уже лежали стиглі кавуни. Падишах здивувався й записав про це диво до своєї книги. Набрали вони кавунів, скільки могли, й подалися далі. А невдовзі заїхали в таке місце, де за туманом світла не було видно, де густа темрява оповила землю. Тут старий знову навчив сина:

— Набери собі тут, синку, каміння, та побільше, скільки верблюд витримає. А те, що лишатиметься, копни ногою й крикни: «Того, що взяв, мало і того, що не взяв, теж мало».

Юнак зробив, як радив батько. Він нав’ючив на верблюда три важелезні каменюки. Товариші його, побачивши це, стали сварити юнака, казати, що він з глузду з’їхав. А падишах, почувши сварку, і це записав до своєї книги.

Отак, живі й неушкоджені, вони повернулися додому. Багато чого з поведінки молодого нукера під час мандрівки здалося падишахові дивним. Тож за якийсь час після повернення він закликав його до себе і став розпитувати, що й до чого.

— О володарю! — сказав на те юнак.— Я розповім тобі геть усе, якщо ти простиш мені мій непослух.

— Прощаю, — мовив падишах. І тоді нукер розповів йому чисто все, що сталося з ним відтоді, як він поніс був свого батька в пустелю.

— Так, тільки поради твого батька порятували нас усіх від смерті, — сказав падишах.— Але що за дивні слова вигукнув ти, коли ми опинилися були серед тої жаскої темряви?

— А ось перед тобою те, що я серед ночі поклав був на верблюда, — відмовив юнак і показав падишахові три велетенські коштовні камені.

Дивом здивувався падишах і відтоді заборонив кидати старих людей у пустелі. А на честь нукера, що слухався батькових порад, володар влаштував святковий бенкет на сорок днів і ночей, і всі юнакові бажання здійснилися.

 

[1] Нукер — озброєний прислужник хана чи бека (турк.).

[2] За поганськими, доісламськнми віруваннями, вода з джерела Земзем у Мецці мала чудодійні властивості.

Переклад: Біль Гримич

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up