Було таке чи й не було, а жив собі колись один падишах. І наказав він, щоб усі його підлеглі відводили старих немічних людей в пустелю й там кидали їх напризволяще. А в одного падишахового нукера[1] був дуже-дуже старий батько. Посадив юнак батька на спину та й поніс у пустелю… Ніс-ніс, аж стомився. Тоді взяв та й сів на горбочку. Коли це старий батько як засміється.
— Чого це ти, батьку? Я тебе несу в пустелю, а ти смієшся? Чому б це?
— О, синку, згадав я ті роки, коли й сам був молодий і теж ніс свого батька в пустелю. Навіть на цьому самому горбочку відпочивав. Тепер і мій ряд настав. Недарма кажуть: «Дійшла черга до собаки, дійде й до вовка». Постарієш — понесе й тебе син у пустелю. Ось чому я засміявся.
— Ой, тату, тоді я не покину тебе в пустелі,— сказав син і, взявши батька на плечі, поніс його додому. А там сховав його в скрині, замкнувши віко. Випускав батька звідти тільки тоді, коли довкола не було людей. Нагодує, напоїть та й знову ховає.
Аж це скликає падишах своїх нукерів та й загадує їм:
— Збирайтеся в похід, я вирушаю до джерела Зем- зем[2], щоб напитися цілющої води.
Прийшов додому юнак та й хвалиться батькові новиною, а той і мовить:
— Слухай, сину, пильно, що я тобі казатиму. Зробиш, як я пораджу, то знайдеш джерело Земзем.
— А чи не краще, якби й ти в скрині помандрував із нами?
— Гаразд,— відповідає батько,— але тоді захопи з собою рибину, бика й кавунового насіння.
Захопив син із собою, що батько загадав, та й вирушили в похід.
От пройшли вони чималу путь, кілька разів уже й заночували в дорозі. Коли це батько й каже:
— Сину, незабаром пустеля, а у вас вода вже ось- ось закінчиться. Випусти тоді наперед бика і йди за ним. У тому місці, де бик почне копирсати рогом землю, ставай копати — там буде вода.
От ідуть вони далі, аж падишах і питає юнака:
— А нащо ти ведеш бика?
Юний нукер і одказує:
— Коли в нас не стане води, він нам знадобиться.
Невдовзі падишах із нукерами досягли пустелі, і така їх стала мучити спрага, що хоч помирай.
Випустив тоді юнак наперед бика, і де той почав копирсати рогом землю, заходився копати з товариством криницю. І скоро звідти потекла вода. Побачив це падишах та тільки подивував.
А товариство напилося води, відпочило та й знову в дорогу. Батько й каже синові:
— Тепер висип у розлиту воду кавунове насіння. Коли повертатимемося, якраз кавуни поспіють.
Син так і вчинив. Поїхало товариство далі. Якогось там дня старий батько й каже:
— Сину, вже незабаром вода Земзем. В тому місці, куди ми їдемо, сорок джерел, але цілюща вода тільки в одному з них. Люди питимуть з першого-ліпшого джерела, а ти спершу впускай туди рибину — в якому вона оживе, в тому б’ють ключі цілющої води Земзем. Ти сам напийся і в дзбан набери.
І справді, невдовзі приїхали вони до сорока джерел. Кинулися люди тамувати спрагу, де кому забаглося, тільки юний нукер спершу пускав у воду рибину. Аж це в одному джерелі вона ожила та так і вислизнула з юнакових рук. Напився тоді нукер цілющої води ще й у глек набрав.
Стали повертатися падишах із почтом додому. Мандрували вони, мандрували та й прибилися знов до того місця, де посіяв колись юнак кавуни. Глянув падишах, що лежать довкола кавуни, та ще й великі, і здивувався без міри. А товариство набрало кавунів та й рушило далі.
Коли це досягли вони такого місця, де за туманом і сонця було не видно. Батько й каже юнакові:
— Бери, сину, стільки каміння, скільки спроможешся, та й сідай на верблюда. А те каміння, що лишиться долі, штурхни ногою та й примов: «Того, що взяв,— мало, але й те, що лишилося,— теж абищиця!»
Юнак так і зробив. Підняв із землі три каменюки та й поклав на верблюда. Товариство стало глузувати, мовляв, чи він не здурів.
Здивований падишах тільки подивився, а коли товариство щасливо доїхало додому, викликав він юною нукера й став розпитувати про все, чому сам стільки разів дивувався.
— О падишах,— відповів юнак.— Я розповім усе, якщо ти мені пробачиш.
— Я дарую тобі твою провину,— відповів падишах.
Тоді юнак почав:
— Падишах, якось я ніс свого батька в пустелю, але стомився й сів відпочити. Тут мій батько й каже: «Коли я ніс свого батька, щоб покинути його в пустелі, то відпочивав теж на цьому самому місці». Жаль мені стало старого батька, забрав його додому та й сховав. А коли ти оголосив похід до джерела Земзем, батько й порадив мені: «Візьми з собою бика, рибину й кавунового насіння». Лаштуючись у похід, я посадив батька в скриню і взяв із собою. Виконуючи всі його поради, я врятував наше товариство від смерті.
— Гаразд,— одказав падишах,— але що ти взяв тоді, як все довкола оповив був туман?
— А ось те каміння, що я захопив із собою,— показав юнак падишахові три камені.— Оцей камінь — щире золото, другий — перли, а третій — діамант.
Здивувався падишах ще дужче, але з того часу заборонив відводити старих людей в пустелю.
