Розум старого батька

Було таке чи й не було, а жив собі колись один падишах. І наказав він, щоб усі його підлеглі відводили старих немічних людей в пустелю й там кидали їх напризволяще. А в одного падишахового нукера[1] був дуже-дуже старий батько. Посадив юнак батька на спину та й поніс у пустелю… Ніс-ніс, аж стомився. Тоді взяв та й сів на горбочку. Коли це старий батько як засміється.

— Чого це ти, батьку? Я тебе несу в пустелю, а ти смієшся? Чому б це?

— О, синку, згадав я ті роки, коли й сам був молодий і теж ніс свого батька в пустелю. Навіть на цьому самому горбочку відпочивав. Тепер і мій ряд настав. Недарма кажуть: «Дійшла черга до собаки, дійде й до вовка». Постарієш — понесе й тебе син у пустелю. Ось чому я засміявся.

— Ой, тату, тоді я не покину тебе в пустелі,— сказав син і, взявши батька на плечі, поніс його додому. А там сховав його в скрині, замкнувши віко. Випускав батька звідти тільки тоді, коли довкола не було людей. Нагодує, напоїть та й знову ховає.

Аж це скликає падишах своїх нукерів та й загадує їм:

— Збирайтеся в похід, я вирушаю до джерела Зем- зем[2], щоб напитися цілющої води.

Прийшов додому юнак та й хвалиться батькові новиною, а той і мовить:

— Слухай, сину, пильно, що я тобі казатиму. Зробиш, як я пораджу, то знайдеш джерело Земзем.

— А чи не краще, якби й ти в скрині помандрував із нами?

— Гаразд,— відповідає батько,— але тоді захопи з собою рибину, бика й кавунового насіння.

Захопив син із собою, що батько загадав, та й вирушили в похід.

От пройшли вони чималу путь, кілька разів уже й заночували в дорозі. Коли це батько й каже:

— Сину, незабаром пустеля, а у вас вода вже ось- ось закінчиться. Випусти тоді наперед бика і йди за ним. У тому місці, де бик почне копирсати рогом землю, ставай копати — там буде вода.

От ідуть вони далі, аж падишах і питає юнака:

— А нащо ти ведеш бика?

Юний нукер і одказує:

— Коли в нас не стане води, він нам знадобиться.

Невдовзі падишах із нукерами досягли пустелі, і така їх стала мучити спрага, що хоч помирай.

Випустив тоді юнак наперед бика, і де той почав копирсати рогом землю, заходився копати з товариством криницю. І скоро звідти потекла вода. Побачив це падишах та тільки подивував.

А товариство напилося води, відпочило та й знову в дорогу. Батько й каже синові:

— Тепер висип у розлиту воду кавунове насіння. Коли повертатимемося, якраз кавуни поспіють.

Син так і вчинив. Поїхало товариство далі. Якогось там дня старий батько й каже:

— Сину, вже незабаром вода Земзем. В тому місці, куди ми їдемо, сорок джерел, але цілюща вода тільки в одному з них. Люди питимуть з першого-ліпшого джерела, а ти спершу впускай туди рибину — в якому вона оживе, в тому б’ють ключі цілющої води Земзем. Ти сам напийся і в дзбан набери.

І справді, невдовзі приїхали вони до сорока джерел. Кинулися люди тамувати спрагу, де кому забаглося, тільки юний нукер спершу пускав у воду рибину. Аж це в одному джерелі вона ожила та так і вислизнула з юнакових рук. Напився тоді нукер цілющої води ще й у глек набрав.

Стали повертатися падишах із почтом додому. Мандрували вони, мандрували та й прибилися знов до того місця, де посіяв колись юнак кавуни. Глянув падишах, що лежать довкола кавуни, та ще й великі, і здивувався без міри. А товариство набрало кавунів та й рушило далі.

Коли це досягли вони такого місця, де за туманом і сонця було не видно. Батько й каже юнакові:

— Бери, сину, стільки каміння, скільки спроможешся, та й сідай на верблюда. А те каміння, що лишиться долі, штурхни ногою та й примов: «Того, що взяв,— мало, але й те, що лишилося,— теж абищиця!»

Юнак так і зробив. Підняв із землі три каменюки та й поклав на верблюда. Товариство стало глузувати, мовляв, чи він не здурів.

Здивований падишах тільки подивився, а коли товариство щасливо доїхало додому, викликав він юною нукера й став розпитувати про все, чому сам стільки разів дивувався.

— О падишах,— відповів юнак.— Я розповім усе, якщо ти мені пробачиш.

— Я дарую тобі твою провину,— відповів падишах.

Тоді юнак почав:

— Падишах, якось я ніс свого батька в пустелю, але стомився й сів відпочити. Тут мій батько й каже: «Коли я ніс свого батька, щоб покинути його в пустелі, то відпочивав теж на цьому самому місці». Жаль мені стало старого батька, забрав його додому та й сховав. А коли ти оголосив похід до джерела Земзем, батько й порадив мені: «Візьми з собою бика, рибину й кавунового насіння». Лаштуючись у похід, я посадив батька в скриню і взяв із собою. Виконуючи всі його поради, я врятував наше товариство від смерті.

— Гаразд,— одказав падишах,— але що ти взяв тоді, як все довкола оповив був туман?

— А ось те каміння, що я захопив із собою,— показав юнак падишахові три камені.— Оцей камінь — щире золото, другий — перли, а третій — діамант.

Здивувався падишах ще дужче, але з того часу заборонив відводити старих людей в пустелю.

 


[1] Нукер — озброєний слуга, охоронець ханів, баїв (туркм.).

[2] Земзем — джерело в місті Мекка, воду якого мусульмани вважають цілющою.

Джерело: Туркменські народні казки.— К.: Веселка. 1980 — 126 с.
Переклад: Григорій Халимоненко

Оцінити:
1 зірочка2 зірочки3 зірочки4 зірочки5 зірочок

up