Якось чирок, лисуха та черепаха потоваришували. А жили вони на острові посеред озера.
З’явився якось біля озера мисливець та й унадився відтоді ходити сюди на лови.
Побачили це чирок та лисуха й домовилися втікати. Стали прощатися з товаришкою:
— Сестро черепахо, ми полетимо звідси, бо не дадуть нам тут жити — сама бачиш. Отож прощавай!
Черепаха й просить їх:
— Любі мої, візьміть і мене з собою!
— Як же ми тебе заберемо, коли ти не вмієш літати? — запитують чирок та лисуха.
— Що хочте робіть,— одказує черепаха,— а мене саму тут не кидайте!
Думав-гадав чирок та й знайшов спосіб забрати черепаху. Узяв лозиночку, один кінець її поклав на лисуху, другий — на себе і сказав своїй подрузі черепасі:
— Вхопися зубами за середину лозинки.
Черепаха зробила, як їй звеліли, і чирок з лисухою знялися вгору.
Довелося їм перелітати якось село.
А край села гралися діти. Побачили вони чирка з лисухою та й закричали:
— Агей, подивіться, дві качки несуть черепаху!
— Це мене, це мене!..— крикнула черепаха і впала додолу.
От лисуха й каже чиркові:
— Друже, а наша черепаха впала.
— Що ж, коли вона знайшла когось кращого за нас, то хай падає,— одказав чирок.— А якби була мовчала, то полетіла б оце з нами.
І вони полетіли далі.
